21

-Боже мій! Я зовсім забула купити еклери і зефір для мами! - раптом згадала Анжеліка, коли вони з Алексом уже під'їхали до її будинку.

-Хвилинку! Зачекай! - прикриваючи синець хусточкою, яку дала йому Анжеліка, Алекс вийшов з машини і повернувся за десять хвилин із двома коробками свіжих еклерів і зефіру.

-Це для твоєї мами! І обіцяй, що більше ти так не будеш жартувати зі мною, Анжеліко, - Алекс простягнув їй коробки і подивився на неї суворим поглядом.

-Алекс, я люблю тебе. Я дуже сильно люблю тебе і мені ніхто не потрібен більше. Ти їдь додому і приклади ще льоду до синців! - турботливо промовила Анжеліка і поцілувала його.

Від її слів Алекс розм'як  як ватяне, цукрове ведмежа.

-Відпросися в мами на цілий день завтра! Я зранку вже буду чекати! - сказав він їй оксамитовим шепотом на прощання.

Його пристрасний шепіт заворожував Анжеліку і вводив її в приємне передчуття завтрашньої зустрічі.

  Їхні милі й романтичні зустрічі з Алексом тривали все літо. Практично щодня, за винятком виїздів у відрядження, куди Алексу не було можливості взяти з собою Анжеліку, він приїжджав до неї.

 Одного разу, коли вони обідали в ресторані, з ними, як здалося Анжеліці, стався неприємний інцидент.  Поки вони мило розмовляли, за сусіднім столиком сиділа молода жінка, яка весь час не зводила з них очей. Утім Анжеліка хоч і звикла, що на Алекса раз у раз, пускаючи слину, поглядали жінки, все одно їй було дуже не приємно від цього. Вона хотіла якомога швидше закінчити обід і піти з цього місця.

 Раптом жінка граціозно вставши, поправивши волосся і сукню, попрямувала до їхнього столика.  Жінка була струнка, доглянута і в міру приваблива. Але якась хворобливість спостерігалася в її зовнішності. Радше в її світло-блакитних очах, напучених як у риби, але вони абсолютно не псували її риси обличчя. Навіть навпаки, очі були її неповторною родзинкою. У цей же час і Алекс звернув нарешті на неї увагу. Він якось сторопів і втиснувся в стілець із незадоволеним виглядом.

 -Алекс! Яка несподіванка! Давно не бачилися! Я дивлюся і донька твоя вже така доросла! А як поживає твоя улюблена тітонька Валерія? - запитала вона.

"Ну й очі!" - подумала про себе Анжеліка.

 Одночасно в Анжеліки похолоділо все всередині. Такого повороту вона вже точно не очікувала. Алекс міцно взяв Анжеліку за руку і стиснув її, даючи зрозуміти, щоб та не робила жодних різких рухів. Він не міг передбачити її реакції. Вона всіляко намагалася опанувати себе, але шалені ревнощі навіть до його минулого закипіли в ній із шаленою силою. Та й до того ж очевидно, що різниця у віці Анжеліки й Алекса впадала людям в очі. І чому ж тоді та жінка назвала її донькою?

 -Софія! Справді! Сто років не бачилися. Стільки б і ще не бачилися - єхидно відповів їй Алекс. - Гадаю, нам варто вийти й поговорити десь в іншому місці... - він підвівся зі свого стільця, підійшов до Анжеліки й поцілувавши її, прошепотів на вушко:

-Дочекайся мене. Я все поясню!

 Весь цей час, нервово смикаючи ногою під столом, Анжеліка спостерігала як він емоційно розмовляє з цією жінкою. Нарешті він закінчив розмову і повернувся до Анжеліки.

 -Три роки тому, у мене з нею був невеликий роман. - відразу  почав Алекс, розуміючи, що ні секунди не варто відкладати пояснення.-Це скоріше можна назвати швидкоплинним курортним романом. Приїхавши з відпустки, з'ясувалося, що вона заміжня. Далі я з нею не хотів мати нічого спільного. Близько року вона ще переслідувала мене. Я навіть дізнався, хто її чоловік, і готовий був поговорити з ним, щоб той вгамував свою жінку.

 -Алекс! Мені не дає спокою її питання!- перебила його Анжеліка. -Я чогось не знаю? У тебе є донька? Зрештою, ти дуже мало розповідав про себе! Чому вона порівняла мене з нібито твоєю донькою, яка нібито підростає? - Анжеліка намагалася бути спокійною, але хвиля непорозуміння так і намагалася вирватися назовні, захлеснувши все й уся навколо.

 Ох вже це пекуче почуття ревнощів! До минулого, до сьогодення, не важливо! Анжеліці до болю не приємний був той факт, що в Алекса могли бути жінки до неї. Безумовно, це нерозумно ревнувати його подібним чином, але в цьому і була вся Анжеліка. Вона не могла, а точніше не вміла по іншому. Не могла контролювати свої юні, дівочі емоції і своє до нестями закохане серце.

-Ти не дала мені договорити, люба, - лагідно посміхнувся Алекс і обійняв дівчину.

Йому лестили ревнощі дівчини, та водночас він розумів, як їй боляче й неприємно в ці моменти, оскільки вони обидва були дуже схожі за своїми темпераментами. Обидва були беззаперечними власниками, до кінця і повністю не усвідомлюючи цього. Тому все й виливалося в дурні й необґрунтовані сцени ревнощів.

 - Незабаром з'ясувалося, що Софія до того ж має якесь психічне захворювання. Зараз часто психологи ставлять новомодні діагнози. Я точно не пам'ятаю, це якийсь мудрований діагноз. Мені, до речі, повідав про це її чоловік. Я таки не витримав її жорсткого натиску, довідався її адресу і поговорив із чоловіком. Він і розповів мені, що мучиться з нею і з її психічними розладами. Вона раз у раз придумує собі нові захоплення і нав'язливі стани. А коли приходить до тями то не пам'ятає про це. Ось такі справи Анжеліка. Зрозуміти не можу! Як я тільки повівся на неї!? Ну курорт, море, хвилі, пісок, романтика! Сама розумієш... За доволі адекватного зовнішнього вигляду і поведінки, періодично в неї трапляються загострення. Тому тобі не варто звертати уваги на все те, що вона говорила. В її голові творяться незрозумілі речі. Вона живе в іншій реальності.- закінчив свою довгу історію Алекс.