7

Дзвінок від Катерини вранці розбудив їх обох:

- Привіт! У тебе все гаразд? Як відпочиваєш? Як погодка? Море тепле? - засипала одразу запитаннями сонну і щасливу Анжеліку подруга. 

   Іноді Анжеліку дратувала звичка Катерини ставити безліч запитань одночасно і зовсім не цікавитися відповідями на них.

-Привіт.- позіхаючи, відповіла Анжеліка.

Алекс, обійнявши Анжеліку, підсунувся ближче до неї і прошепотів на вушко:

-Доброго ранку!

 Поки Анжеліка говорила з Катькою, Алекс прийняв душ і приготував ароматну каву. Анжеліка цікавилася в Катьки, чи не дзвонили тій її батьки, розповіла про море, про чудовий вечір і про те, що до вечора вони вже повертатимуться додому.

-У вас уже все було? Ну і як він? - тихо в телефон прошепотіла Катя, ніби Алекс і справді стояв із нею поруч.

-Потім розповім, Катю, вже не можу говорити, до зустрічі! - побачивши Алекса з тацею в руках, поспішила попрощатися з подругою Анжеліка.

-Я прийняв важливе для себе рішення, Анжеліко. - розговорився за сніданком Алекс.

- Після низки угод і переговорів, які, я впевнений, закінчаться успішно, я відкрию мережу ювелірних магазинів у нашому місті.- додав він.

- Я впевнена, що в тебе все вийде! - підтримала його Анжеліка.

Очевидно, дохід і гроші Алекса на даному етапі Анжеліку зовсім не цікавили. Їй потрібен був сам Алекс.

- І я вже визначився з назвою магазинів. Я назву їх на честь тебе! Мережа ювелірних салонів "Анжеліка"! - мрійливо вимовив Алекс.

Безумовно Анжеліці це дуже лестило. Вона підійшла до нього, обійняла і додала:

- Чудове рішення, любий! І назва, справді шикарна!

Алексу дуже сподобалося, як Анжеліка його вперше назвала, він міцно обійняв її і вони злилися в пристрасному поцілунку.

 Йдучи на семінар, Алекс залишив їй на столику свою банківську карту:

- Я звільнюся після обіду, а ти маєш право на цей час розпоряджатися як захочеш моєю карткою. -підморгнув на прощання їй Алекс.

Анжеліка ніколи не була меркантильною. Але пропозиція Алекса була привабливою. Подумавши ретельніше, Анжеліка вирішила спочатку прогулятися до моря, потім сходити до аквапарку, а наостанок пройтися магазинами й усім, зокрема й Катьці, накупити подарунків. Містечко було курортним, тому всіляких цікавих сувенірів і не тільки, там вистачало з головою. Каті вона купила подарунковий набір ароматичних олій, батькам нову керамічну турку для кави. Собі й Алексу модні білі кепки з вишитими на них великими літерами "А".

Коли настала полуденна спека, Анжеліка вирішила повернутися до готельного номера і чекати Алекса там. Наближаючись до готелю, Анжеліка помітила Алекса.

- Ура! він звільнився раніше!,- про себе зраділа вона.

Він стояв спиною до виходу і з кимось дуже захоплено розмовляв. Вона хотіла його покликати, але підійшовши ближче, із завмиранням серця помітила, що його співрозмовник - жінка! Жінка виглядала років на тридцять, доволі ефектно вдягнена і досить приваблива. Раптом Алекс обійняв жінку за талію і підвів її до ліфта. Буря емоцій миттєво розігралася в її душі. Призупинивши крок, вона не наважувалася підійти до них.  Анжеліка ніби заціпеніла. У голові й у вухах її задзвеніло. З таким диким почуттям ревнощів вона зіткнулася вперше. Все ж, від страху дізнатися правду ким же Алексу доводиться його співрозмовниця, вона не наважилася підходити до них. Обійшовши фойє, вона зайшла в готель зі входу, який був призначений для персоналу.

 Прийшовши в номер, Анжеліка поспішно стала збирати свої речі. Алекса все ще не було.

- Кабеляка! Нагоди не упускає! З кожною бабою готовий загравати! Балабол!

   Анжеліка була не в собі від люті. Думка про те, що він може спілкуватися ще з жінками, крім неї, зводила її з розуму і позбавляла тверезого розуму. Закинувши не висохлий купальник у свою маленьку валізу, розлючена від побаченого, вона попрямувала до дверей номера. Несподівано для неї, Алекс входить у номер. Штовхнувши його плечем, Анжеліка, не сказавши ні слова, пройшла повз Алекса. Алекс, був чоловіком з багатим життєвим досвідом і він моментально зрозумів, що дівчину за всяку ціну потрібно негайно зупинити і з'ясувати причину її поведінки. Встигнувши схопити її за руку, він вигукнув:

- Анжеліка! Що трапилося? Хто образив тебе?

Анжеліка уникала його погляду і все ще намагалася вирватися від Алекса.

-Що сталося? - вже спокійніше і стриманіше, намагаючись остаточно не злякати дівчину, вимовив Алекс.

- Я більше не хочу тебе бачити! І розмовляти теж!!!

 Після палкої фрази Анжеліка, чи то від безсилля, чи то від бурі емоцій, що розігралися, за останні півгодини в ній, плюхнулася на крісло і розревілася. Розревілася так сильно, що здавалося її істериці не буде кінця. Ошелешений Алекс близько хвилини стояв як укопаний. Нарешті він підійшов до крісла, присівши перед нею на коліна і витираючи струмки сліз, він перепитав:

- Дівчинка моя мила. Анжеліко, ти нарешті розкажеш мені що сталося?

- Я бачила вас! - і вона знову розридалася.