4

 Зранку, щойно Анжеліка розплющила очі, на неї нахлинула приємна хвиля спогадів про вчорашній вечір. Здається, вона досі не могла повірити в те, що трапилося. Вона згадувала його палкий і ніжний погляд, його білосніжну посмішку, оксамитовий тембр голосу. При цьому пульс Анжеліки частішав, і вона знову відчувала тріпотіння крил маленької зграї метеликів усередині себе.

- Ти в університет не запізнишся? - запитання матері повернуло Анжеліку в реальність.

- Доброго ранку, матусю. - Анжеліка піднялася з ліжка, підбігла до матері й поцілувала.

Будинком розносився запах ванілі від свіжої випічки й аромат свіжозвареної кави. Анжеліка була голодна і тому прямо вирушила на кухню.

- Рада, що ти в доброму гуморі! - зауважила мати, обійнявши Анжеліку й поправляючи рукою її світле волосся, поки та наливала собі кави.

- Мам, до вечері не чекайте, я з Катькою знову погуляю  в парку, може, ще десь посидимо! - відправляючи до рота пишний, ароматний кекс, попередила матір Анжеліка.

  Мама довіряла Анжеліці і без зайвих запитань кивнула головою, на знак схвалення. Поснідавши Анжеліка, буквально на крилах випурхнула з дому, не помітивши як доїхала до університету. Всю першу половину дня вона думала тільки про Алекса і про майбутню зустріч із ним. Вийшовши з університету, Анжеліка побачила Алекса, який стояв з букетом квітів біля свого автомобіля. Вона стрімко підбігла до Алекса, і несподівано для себе поцілувала його в щоку.

   Одягнений був Алекс бездоганно! Білий светр із горловиною, що відкочувалася, темноволосому чоловікові був вельми до лиця. Він ніби прибрав Алексу років десять. І перед Анжелікою стояв цілком собі молодий хлопець. У руках Алекса був витончений букетик білих весняних квітів, які він того ж часу вручив Анжеліці. Анжеліка вдихнула приємний аромат, що виходив від букета:

- Обожнюю, як пахнуть конвалії, - вигукнула вона, і додала: -Я так хочу їсти, поїхали швидше пообідаємо!

- Поїхали Анжеліка, на тебе чекає сюрприз! - таємниче посміхаючись, сказав Алекс.

Вони обидва були приємно схвильовані.

- Цієї ночі я майже не спав, я думав про тебе Анжеліка, я думав про нас.  Про те, чи зможемо ми з тобою бути разом? Адже я старший за тебе на п'ятнадцять років! Чи є у мене шанс хоч трохи підкорити твоє серце? - не приховуючи хвилювання запитав її Алекс.

- Алекс, ти шалено притягуєш мене до себе, і так, ти мені подобаєшся - сміливо заявила йому Анжеліка.

Вона знала про що вона говорить. Кілька років тому в Анжеліки був недовгий роман із хлопцем з її університету, а крапку у стосунках поставила вона, через його незрілість, ненадійність, дурний і навіжений характер. Щоправда на його видимі недоліки очі відкривала Анжеліці її мати. Анжеліка по вуха була закохана у Вольдемара і на той період все бачила крізь призму рожевих окулярів. В Алексі було все те, що необхідно Анжеліці, і зрілість, і надійність, і мужність. 

- Анжеліко, дівчинко моя, чесно кажучи, я не очікував, що зможу побачити тебе знову, що ти відповіси мені взаємністю! - він зупинив машину і вони вийшли на галявину біля річки.

-Люблю весну! Сьогодні в нас пікнік біля річки! - Алекс постелив плед на галявині, дістав кошик із фруктами, пляшку білого вина, і велику, ще гарячу піцу.

  Присівши поруч з Анжелікою, яка вже почала їсти піцу, закусюючи її виноградом, він милувався нею. Йому в ній подобалося абсолютно все. Алекс подав їй келих вина і присунувся до неї ще ближче.

- Ти чому не їси? - Анжеліка відірвала від китиці одну виноградинку і поклала йому в рот. Алекс засміявся і з задоволенням прожував виноград.

- Який солодкий виноград!

 -Алекс узяв виноградинку губами, притиснув Анжеліку до себе і їй нічого не залишалося як прийняти її з губ Алекса. Одразу ж обнявши її, він пристрасно почав цілувати її губи. Анжеліка відповідала взаємністю. Вона чекала цього поцілунку. Не випускаючи її з обіймів, вони продовжили пити вино, закушуючи фруктами, милуватися природою і гладдю річки, що протікала вздовж галявини.    Повернувшись один до одного, вони прилягли на плед. Весь цей час Алекс милувався красою Анжеліки. Він гладив її світле шовкове волосся, цілував ніжно її обличчя і губи. Анжеліка була щаслива. У ці миті вона думала тільки про нього і про те, як їй добре разом із ним. Не дивлячись на різницю у віці, їм обом разом було легко і невимушено.

- Мені здається, я знаю тебе все життя! Або ми були знайомі в минулому житті! - Алекс підхопив її на руки і закружляв.

  Анжеліка, дзвінко сміючись закинула голову так, що її довге волосся розвивалося на заході сонця, а захід сонця надавав йому помаранчевого відтінку.

Пара до самої темряви насолоджувалася обіймами, поцілунками і товариством одне одного. Травнева погода скоріше нагадувала середину літа, ввечері було приємно тепло, а Анжеліці зовсім не хотілося повертатися додому. Втім як і Алексу, він ні на хвилину не хотів розставання з дівчиною. Але Анжеліка завжди мала тверезий розум і ніколи не втрачала голову:

- Час їхати, мої батьки хвилюватимуться.- сказала Анжеліка с сумом у голосі.

  Зібравши речі та залишки трапези, вони вирушили в місто. Час пролетів непомітно, як і шлях додому. На прощання вони довго й ніжно цілувалися. Незважаючи на вік, Алексу здавалося, що він поводиться з Анжелікою як покірний двадцятирічний юнак, йому було з нею так легко. Він відчував трепет і хвилювання. При цьому йому вже не потрібно було підбирати слова або діяти ніби він боявся образити її. Щосекунди він слухав своє серце і чинив, і говорив він саме так, як підказував йому його закоханий стан.