2

- Доброго ранку, моя Джолі! - так ласкаво, на честь знаменитої голлівудської актриси завжди називала її мати.

Вона увійшла в кімнату доньки та одним рухом руки, розсунувши штори, впустила сонячне світло на сонне царство Анжеліки. Освітлену сонячним світлом кімнату мати окинула суворим поглядом. Але причепитися було ні до чого. У Анжеліки був повний порядок. На кожній поличці й в кожному кутку. Ні пилинки, ні смітинки! А розкішний косметичний столик з коловою підсвіткою був узагалі окрасою кімнати та гордістю Анжеліки. Кожна скляночка крему, флакончик парфумів, декоративна і доглядова косметика викладені в такому мальовничому порядку, що погляд волею не волею затримувався і милувався красою викладених баночок.

 - Як навчання? І які плани на сьогодні? Батько звільняється раніше і ми можемо з'їздити вибрати тобі ресторан для святкування дня народження!

 - Матуся... - потягуючись, протягнула Анжеліка, - Тато мені проговорився щодо подарунка, а я вже й вибрала! Хочу сережки не такі як у всіх! Хочу ювелірну роботу на замовлення! До речі, я вже знайшла того, хто може це зробити!                             

- Ґрунтовно ти підійшла до питання про подарунок! І хто тобі підказав? Катька? - запитала насторожено мати.

  Вона ніколи нічого проти не мала дружби двох дівчат, але складалося враження, що часом вона не схвалює їхню дружбу. І справа була не в характері дівчини, а радше в її типажі. Мати часом теж шокувалася зухвалим вбранням Катерини та вважала, що рано чи пізно до добра це не приведе.

 Анжеліка продовжила:

-Вчора після університету ми зайшли в парк, там була відкрита ювелірна майстерня... Матуся, там у каталозі такі гарні сережки, їх роблять тільки під замовлення!  Я хочу замовити їх уже сьогодні! І до мого дня народження вони будуть готові! -Анжеліка підвелася з ліжка, стрімко підбігла до матері, обійняла і поцілувала її.

Мати розтанула, вони завжди балували Анжеліку і цей раз не виняток. До обіду на картці Анжеліки була необхідна сума. Вона ледве висиділа на останній парі соціології, і нічого не сказавши Катьці, одразу після дзвінка вирушила в парк. Серце Анжеліки шалено калатало. Їй знову хотілося побачити цього статного чоловіка, справити на нього враження і хоч якось зацікавити його як дівчина. Усередині неї боролися скромність і зухвалість. Вона не могла собі дозволити, через свою гордість, першою заявити йому про свою симпатію. І в ту ж хвилину їй хотілося кричати про це на весь білий світ.

- Що зі мною? - Анжеліка не могла розібрати свої почуття, таке з нею вперше.

  Її просто незрозуміло тягнуло побачити цього чоловіка, під будь-яким приводом. Пів години - і вона на місці. Перед входом до майстерні Анжеліка все ж дістала люстерко, хоч і була впевнена, що має вигляд на всі сто. Світле, витягнуте випрямлячем у шовкове полотно густе волосся лежало ідеально, її зелені очі блищали, нафарбувавши губи блиском, зробивши кілька пшиків парфумів, вона ввійшла в крамницю. Глибоко і нервово зітхнувши, Анжеліка озирнулася.  Як і минулого разу, він сидів на своєму робочому місці.

- Добрий день, я хочу замовити у вас виріб.

- Доброго дня.- він усміхнувся, встав зі свого місця, прихопив каталог і попрямував до неї.

  Від хвилювання в Анжеліки запаморочилося в голові, вона зробила глибокий вдих і зосередилася. Він став поруч із нею, знову цей запах, запах дорогих парфумів, знову його близька присутність і оксамитовий голос. Він пропонує варіанти робіт, озвучує вартість, вона нічого не чує, точніше не розуміє, вона повністю у владі його очей і голосу. Анжеліка спостерігає за його руками та зазначає, як акуратно підстрижені його нігті і які красиві його пальці.

- Ну що визначилися з вибором? - запитав він, посміхнувшись.

- Так, мабуть, хочу ось ці, - Анжеліка тицьнула пальцем на зображення маленьких сережок у вигляді лілій з красивими, дорогоцінними каменями замість тичинок.

- Несподівано, як для молодої дівчини! У вас є тонкий смак, - зазначив він і посміхнувся.

- Коли вони будуть готові? - несміливо запитала Анжеліка, і раптом вона відчула, що голова її різко запаморочилася... І здається, вона непритомніє.

" О боже, цього ще не вистачало" - останнє, що встигла подумати вона, перед тим як отямитися.

- Це доля...- сказав він ніжно, гладячи її по волоссю, не відриваючи погляду від її блідого обличчя.

- Де я? І що сталося? - слабким голосом запитала Анжеліка.

- Очевидно спека зіграла з вами злий жарт, ви знепритомніли. На щастя, відбулися легким переляком, і швидко прийшли до тями, неабияк мене налякавши.  Час познайомитися ближче, мене звуть Алекс! Я власник цієї "Ювелірної майстерні".

- Анжеліка... - ледве чутно простягнула вона, він був настільки близько до неї, а його рука все ще була в неї під головою, ніжно обіймаючи її шию, думки її продовжували плутатися, але вона все ж зважилася перепитати:

- Мені почулося, чи ви сказали - "це доля"?...

-Це доля, нам судилося зустрітися з тобою... - повторив він лагідно, дивлячись їй просто в очі й дбайливо прибираючи шовкове пасмо волосся з чола Анжеліки.

Раптом почувся дзенькіт дзвіночків, що висять біля вхідних дверей, до майстерні увійшла пара, вочевидь, у пошуках незвичайних обручок. Алекс відпустив Анжеліку і попрямував на зустріч парі. Якийсь час він показував їм каблучки, парі сподобалося і було оформлено продаж. Анжеліка весь цей час спостерігала за ним, сидячи в білосніжному шкіряному кріслі. Він старший за неї, це очевидно, але ще досить гарний і підтягнутий, чарівний і освічений.  Анжеліка підмітила це дуже чітко.

- Як щодо прохолодного Мохіто?  - запитав він несподівано, коли пара вийшла з крамниці. Анжеліка здригнулася, і мовчки, погоджуючись, кивнула головою.

Алекс помітив її нерішучість і підійшовши до неї зі спини, нахиливши голову, прошепотів оксамитовим голосом:

- У кафе біля озера, за келихом коктейлю ми можемо продовжити наше знайомство.