-Який сонячний, теплий, весняний ранок! - потягуючись у білосніжному ліжку, вголос прошепотіла собі Анжеліка. У голову миттєво забралася думка:
- Чи не прогуляти сьогодні пари?
План визрів миттєво. Анжеліка була дівчиною кмітливою, завжди чинила так, як хотіла, і ніколи не сумнівалася у своєму виборі. Щоб не викликати підозри у батьків, їй треба було встигнути зібратися і вискочити з дому, випередивши матір з батьком, вийти зупинкою раніше, зателефонувавши подрузі, вмовивши її на спільне проведення часу. Анжеліка була впевнена, що її вірна подруга Катька підтримає її, а куплений раніше новий весняний, модний костюм у шафі вимагав вигулу.
- Все! Вирішено! - Анжеліка набирає повідомлення Катьці, та моментально відповідає, підтримуючи її ідею.
-Анжеліка, нас із батьком не буде весь день удома! Будеш повертатися додому з університету, купи що-небудь і приготуй собі вечерю. -наказала їй мати перед виходом.
Анжеліка, через модні віяння, намагалася стежити за своєю фігурою. Хоча її юному і стрункому тілу цього робити було не обов'язково. Мати тому й нагадала їй про вечерю, знаючи, що та може й одним лате перебитися.
Перед виходом вона оцінила себе перед дзеркалом. Дівчина однозначно собі подобалася, у свої двадцять років Анжеліка була яскравою, вродливою й привабливою, і до того ж не дурною, адже її батько доклав чимало зусиль, щоб донька виросла освіченою і всебічно розвиненою. Нескінченні заняття з репетиторами, мало не з усіх предметів, але з ухилом на лінгвістику, шаховий гурток, заняття з хореографії, навіть було діло, записали її в художню школу. Але вона ніде не затрималася. Відхопила по трохи азів з кожного гуртка, для загального розвитку, і в підсумку вступила на журналістський факультет.
- Хто в таку погоду сидить у задушливих аудиторіях і строчить конспекти?- вийшовши на вулицю подумала Анжеліка.
-Самий час прогулятися парком! - сказала вона сама собі, закинула маленький червоний рюкзак на одне плече і вирушила на трамвайну зупинку.
Погода й справді була чудовою. Щебетання птахів серед соковитого, зеленого листя каскадом лилися у вуха перехожих. Повітря було теплим, свіжим і чистим. Сонце досить яскраво світило в очі, тож Анжеліка, чекаючи на трамвай, одягнула темні окуляри.
Дівчата зустрілися біля входу в парк, де щойно почали цвісти декоративні дерева китайських вишень і персиків. Аромат у повітрі стояв незвичайний! Здається Катька була чимось незадоволена, Анжеліка простягнула їй заздалегідь куплену каву:
- Що цього разу? Здається, ти чимось незадоволена? Може на пари в університет хотіла? Так ще не пізно, можемо піти! - хитро примруживши свої темно зелені очі, прощебетала Анжеліка.
- Та все нормально! - пробурчала Катька, і вони вирушили вглиб парку, де можна було помилуватися озером із лебедями, катером, що пропливає з одного боку в інший, і за одне пройтися сувенірними крамницями, подивившись на всілякий дріб'язок.
Катерина була повною протилежністю Анжеліці. Анжеліка була світловолосою, граціозною та елегантною дівчиною. Катерина ж, наче виросла серед циганського табору. Її вбрання і зовнішній вигляд часом були настільки яскравими і зухвалими, що часто Анжеліка, приклавши долоню до чола і стримано стискаючи губи бурчала:
-Господи, ну не могла ти скромніше одягнутися! Ну їй богу, на що ти розраховуєш?
Катя не сприймала слова Анжеліки серйозно. Вона була впевнена в собі, а свій яскравий і зухвалий стиль, що часом претендує на несмак, був лише її самовираженням. Насправді Катерина з дитинства трохи заздрила Анжеліці, достатку її сім'ї, її частим і гарним обновкам і тому, як багато чого легко виходило в її житті. Відзначивши обновки Анжеліки, настрій дівчини трохи впав.
Сім'я Катерини, як не старалася, але була менш забезпечена, ніж сім'я Анжеліки. Але Катька завжди встигала за модою, одягалася хоч і позбавлено смаку, але в трендові новинки, а за красою, все ж нічим не поступалася Анжеліці. Кароока брюнетка з акуратною, відточеною фігуркою і кучерявим, каштановим волоссям середньої довжини. Обидві дівчини були яскраві, привабливі й чудово доповнювали одна одну, а їхньому молодому запалу можна було тільки позаздрити.
- Батько пообіцяв мені на день народження нові сережки! - побачивши напис "Ювелірна майстерня", поділилася новиною Анжеліка. Катерина залучила весь свій артистизм і майже щиро вигукнула:
-Нічого собі! Ну пішли подивимося, подруго!
Згадавши один університетський кумедний випадок, дівчата, заливаючись дзвінким сміхом, вирушили в ювелірну майстерню.
Майстерня виявилася доволі атмосферною одноповерховою спорудою з вінтажними вітринами та з електричними канделябрами в кожному кутку, що додавало теплого світла на вітрини із золотими прикрасами. Дівчата очікували побачити пару продавців консультантів, які допоможуть їм у виборі чергової нової пари сережок для Анжеліки, але в крамниці було порожньо.
- Не зрозуміла! - в один голос сказали дівчата, переглянувшись. І тут, у найдальшому кутку, одна з дівчат помітила чоловіка, згорбленого, з ліхтарем на лобі, він ремонтував доволі красивий, масивний жіночий золотий браслет.
- Доброго ранку! - дзвінко крикнула Анжеліка.
Чоловік зняв із голови ліхтарик, акуратно склав інструменти, масивний жіночий браслет, погасив настільну лампу, мовчки встав і не поспішаючи попрямував у бік дівчат.
- Вітаю вас і уважно слухаю!
Від такого офіційного привітання Катька сприснула сміхом. Анжеліка, своєю чергою, відзначила якусь незвичайну привабливість у зовнішності чоловіка. Приємний оксамитовий тембр голосу, карі очі, обрамлені густими чорними віями, і злегка асиметричні, але акуратні риси обличчя. Катька ж відвернулася на вітрину з прикрасами та вже не звертала увагу на те, що відбувається навколо.
- Я шукаю щось незвичайне і поки придивляюся, могли б ви щось показати, наприклад, із сережок? - якось сухо відзвітувала Анжеліка.