Розділ 29. «Рятівники»

Єва

​Новий стадіон. Новий тренер — сивий, спокійний чоловік, який не кричав, не стискав секундомір до білих кісточок і не дивився на мене так, ніби хотів випалити в мені душу. 

Це була та сама свобода, про яку я мріяла. Але чому тоді кожне коло на цій новій доріжці здавалося мені нудним і позбавленим сенсу?

​Я закінчила розминку і підійшла до лави, щоб попити води. Макс вже чекав там. Останні кілька днів він став моїм переслідувачем. Він підвозив мене на пари, приносив каву і щоразу нагадував, що це він витягнув мене з того «пекла».

​— Як тренування? — він усміхнувся, намагаючись приобняти мене за плечі. — Бачиш, я ж казав, що без Норда тобі буде краще. Цей псих нарешті отримав те, на що заслужив.

​Я обережно відсторонилася, вдаючи, що зав'язую шнурок.

— Каже, що в мене непоганий темп, — сухо відповіла я. — А що з Дем’яном? Тобто... з містером Нордом?

​— А тобі не байдуже? — очі Макса на мить звузилися. — Він взяв безстрокову відпустку. Кажуть, ректор натякнув йому, що після того відео йому краще взагалі не з’являтися в університеті. Я ж обіцяв тобі, що все вирішу.

​Я кивнула, але всередині щось дряпнуло. Дем’ян, який жив спортом, просто так пішов? Це не в’язалося з образом людини, яка ніколи не здається.

​Я пішла до роздягальні, але за рогом почула голоси. Макс розмовляв з кимось із нашої збірної. Я зупинилася, сама не знаючи чому.

​— ...та кажу тобі, все спрацювало як по маслу, — голос Макса був гучним і самовпевненим, без тієї м’якості, з якою він говорив зі мною. — Я знав, що Норд зірветься, якщо його трохи підштовхнути. Він же повернутий на контролі.

​— Ти серйозно спеціально сказав йому про ту поїздку перед тренуванням? — перепитав інший хлопець. — Чувак, вона ж ледь не знепритомніла.

​— Зате тепер місце капітана збірної — моє. А Єва... ну, вона тепер мені винна до кінця життя. Вона ж думає, що я її лицар на білому коні. Поки вона зі мною, Норд не рипнеться. Він думає, що я реально зіллю відео її батьку, якщо він до неї наблизиться.

​Я відчула, як підлога під ногами починає повільно просідати. Повітря в коридорі раптом стало замало. ​Макс не рятував мене. Він розіграв усе на свою користь, бо знав, що я на межі виснаження, знав, що Дем’ян вибухне від ревнощів, і просто чекав, поки я впаду, щоб стати моїм «єдиним виходом».

​Я була не людиною для нього, а лише інструментом для його кар’єри та самолюбства.

​Дем’ян мучив мене своєю правдою і своїми вимогами. Він був жорстоким, але він був чесним у своїй одержимості. А Макс... Макс просто використав мій біль, щоб збудувати на ньому свій шлях.

​Я подивилася на свої долоні. Пластирі вже зняли, але шрами ще залишилися. І раптом я зрозуміла, що найбільше мене болить не те, що зробив Норд. А те, що я дозволила себе обманути.

​Я розвернулася і, не заходячи в роздягальню, побігла до виходу. Мені потрібно було знайти Дем’яна. Не тому, що я хотіла повернутися. А тому, що я не могла дозволити Максу виграти в цій брудній грі.

Я бігла, і відчувала як в легенях бракувало повітря від усвідомлення того, як легко мною зманіпулювали. Кожен крок віддавався болем у колінах, але я не зупинялася, поки не опинилася перед знайомими дверима.

Я навіть не постукала, а просто натиснула на ручку. Двері були відчинені, ніби він знав, що я прийду. Ніби він чекав на це повернення блудної учениці.

У квартирі була напівтемрява. Запах кави зник, поступившись місцем важкому, терпкому аромату віскі та диму. Дем’ян сидів у кріслі біля вікна, його силует здавався страшним  Він навіть не повернув голови, але я відчула, як повітря в кімнаті миттєво згустилося. На столі перед ним білів аркуш паперу. Мій квиток у «свободу».

— Ти порушуєш власні правила, Стерлінг, — його голос пролунав низько, майже по-звіриному, вібруючи десь у моїх грудях.

— Макс... — я ледь вимовляла слова, мої груди здіймалися від задишки, а серце гатило у ребра так, ніби хотіло проломити їх. — Це був план. Він спеціально спровокував тебе... Він хотів твоє місце, хотів, щоб ти зник. Він підставив нас обох!

Я чекала на вибух. Чекала, що він підскочить, закричить, розіб’є склянку об стіну. Але Дем’ян лише повільно підніс віскі до губ, зробив ковток, і я простежила за рухом його кадика. В животі солодко й болісно потягнуло.

— Я знаю, Єво, — тихо відповів він.

Я заціпеніла. Холодний піт виступив на спині, змішуючись із жаром, що виходив від нього.

— Що значить «знаєш»? — прошепотіла я, роблячи крок до нього.

Він нарешті повернувся. Його погляд був не затуманеним, а навпаки, надто чітким, темним і хижим. Він повільно підвівся, і я мимоволі затамувала подих. Дем’ян підходив до мене повільно, наче хижак, який знає, що жертві нікуди дітися.

— Я знав про кожен його крок. Про те, що він знімав нас, — він зупинився так близько, що я відчула жар, який виходив від його тіла. — Я професійний тренер, Єво. 

— Тоді чому? — мій голос зірвався, в ньому змішалися сльози й лють. Я вдарила його кулаком у груди, але він навіть не поворухнувся. — Чому дозволив йому так знущатися з мене, чому підписав цей папір?!

Дем’ян перехопив мої зап’ястя однією рукою, ривком притягуючи до себе. Я врізалася в його тверде тіло, відчуваючи кожну напружену лінію його м’язів.

— Тому що тобі потрібно було це побачити, — процідив він прямо мені в губи. Його дихання обпікало мені обличчя запахом алкоголю та небезпеки. — Я міг би розчавити Макса за п’ять хвилин. Але ти б і далі бачила в мені лише тирана. Тобі треба було відчути смак «свободи», щоб зрозуміти, що без мене ти лише іграшка для таких, як він.

— Ти хворий...садист... — я намагалася вирватися, але мої рухи ставали слабшими. Його близькість паралізувала мою волю, перетворюючи лють на щось інше — темне, тягуче та непереборне.

— Можливо, — його голос став зовсім тихим, інтимним. Він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру. — Але зараз ти тут. Не в нього. Ти прибігла до мене, Стерлінг. Твоє тіло тремтить не від холоду, і ми обоє знаємо, ніщо не змусить твоє серце битися так, як мій дотик.