Розділ 3. Хитрість

  Єва 

Останній студент вийшов з аудиторії, і двері за ним зачинилися із сухим клацанням. 

Цей звук вдарив по мені різкіше, ніж мав би. Наче мені остаточно відрізали будь-яку можливість втекти в натовп. 

Ми залишилися самі. І від цієї думки в грудях неприємно стиснулося, ніби повітря раптом стало надто важким, щоб його можна було вдихнути без зусилля. 

Величезна аудиторія різко стала тісною, наче карцер. Стіни ніби повільно зсувалися, підступно скорочуючи відстань між нами. Повітря загусло й важко осіло в легенях, і кожен вдих вимагав зусилля, якого я не хотіла докладати. Я чула шум вентиляції, цокання настінного годинника й шалений, майже панічний стукіт власної крові у вухах. 

Норд не поспішав. Він стояв біля кафедри й спокійно складав папери в шкіряну папку. Його рухи були неквапними й точними, майже байдужими, наче він навмисно розтягував час, змушуючи мене залишатися в цьому напруженому очікуванні, де кожна секунда відчувалася як окремий удар серця. 

Я не могла відвести від нього погляду, хоча дуже хотіла. Очі ніби зраджували мене, чіплялися за його постать, шукаючи хоч якусь підказку, що все це — просто звичайне завершення пари і нічого більше. 

Але всередині вже давно не було спокою. 

Я досі сиділа на своєму місці, так сильно стискаючи пальцями край стільниці, що пальці заніміли, а кісточки побіліли. Я майже не відчувала рук, але не могла змусити себе розтиснути хватку, ніби це було єдине, що тримало мене тут, у реальності, не дозволяло розсипатися зсередини. 

Просто дихай. 

Я повторювала це подумки, як мантру, як наказ, як щось, що мало б мене врятувати. 

Він викладач. Він не може заподіяти тобі нічого поганого. Ці слова звучали логічно, правильно… і водночас зовсім не заспокоювали. Бо тіло не слухало логіки. Воно пам’ятало ту напругу, інстинкт та невидиму небезпеку, яку я не могла назвати, але чітко відчувала кожною клітиною. 

Це не дім, а він не батько. І саме ця думка, замість полегшення, принесла ще більше холоду всередині, бо тепер не було жодної знайомої опори, яка могла б подарувати хоча б ілюзію безпеки 

 — Спустися вниз, Єво, — його голос прорізав тишу.  

 Я змусила себе встати, хоча ноги були ватними. Я спускалася сходами амфітеатру, відчуваючи його погляд на кожному своєму кроці. Він чекав внизу, спершись стегном на стіл та схрестивши руки на грудях. 

 Коли я підійшла, він здався мені велетнем, а його тінь накривала мене повністю. Я відчула запах його холодних, дорогих парфумів. 

 — Ти знаєш, чому я тебе затримав? — запитав він, дивлячись мені прямо в очі. 

 Його райдужки були світло-сірими, майже прозорими, але дивитися в них було нестерпно важко. 

 — Через те, ранкове тренування? — мій голос тремтів, і я ненавиділа себе за це. 

 — Через відбір на Універсіаду, — він кинув на стіл роздруківку з календарем змагань. — Який вже через три тижні. Це твій перший серйозний старт в лізі. І я бачив твоє досьє, Стерлінг. Ти швидка. Феноменально швидка на перших шістдесяти метрах. 

 Я трохи розслабилася, бо він говорить про спорт. 

 — Я виграю, — твердо сказала я. — Я готова. 

 Норд хмикнув і цей звук був сповнений скепсису. 

 — Ти не готова, а виснажена. 

Чоловік відштовхнувся від столу і зробив крок до мене. Я інстинктивно відступила, але вперлася спиною в перший ряд парт.  

 — Я спостерігав за тобою, — продовжив він, підходячи ближче. — Ти добре стартуєш, але до фінішу втрачаєш сили. Тобі не вистачає енергії. Знаєш, навіть найкраща машина не поїде без пального, Єво. 

Слово "пального" змусило мене напружитися, бо я добре знала, до чого він хилить. 

— Я нормально харчуюся, — збрехала я, навіть не замислюючись. 

Я повторювала ці слова роками, щоб ніхто не ставив зайвих запитань. 

— Справді? — він трохи схилив голову, уважно дивлячись на мене. — Щоб витримувати мої тренування й підготуватися до забігу, тобі доведеться змінити режим. Ми додамо силові вправи та інтервальний біг. І обов’язково переглянемо твоє харчування.  

Мене кинуло в холодний піт. 

 — Мій раціон... збалансований. Я сама його складаю. 

 — Я бачу, — спокійно сказав Норд, глянувши на мої ключиці, що стирчали з-під худі. — Ти витрачаєш більше сил, ніж відновлюєш. А так довго не витримаєш. Ще кілька тижнів і ти, просто впадеш на доріжці. А мені потрібна чемпіонка, а не виснажена спортсменка. 

Він не знав. Я бачила це в його очах. Він думав, що я просто недбала студентка, яка забуває поїсти через стрес або навчання. Але Норд не знав, що кожен шматок їжі давався мені через силу. А слова «збільшити раціон» мені означали: погладшати, стати повільнішою і програти. 

 — Я складу для тебе план, — він потягнувся до сумки. — Перед тренуваннями їстимеш більше вуглеводів, додамо білок і встановимо чіткий режим. Їсти потрібно кожні чотири години. 

Кожні чотири години. 

У моїй голові запаморочилося. Для нього це був звичайний режим, а мені як справжнє покарання. 

 — Я не можу... — прошепотіла я, перш ніж встигла зупинити себе. 

 Норд завмер, тримаючи ручку над блокнотом і повільно підвів очі. У них спалахнув небезпечний вогник. 

 — Що означає "не можу"? — його голос став тихішим та вкрадливим. — Ти маєш алергію чи медичні протипоказання? 

 — Ні, просто... — я гарячково шукала виправдання. — Маю щільний графік та навчання. Я просто не встигатиму... 

 Норд різко скоротив дистанцію і тепер стояв так близько, що я відчувала тепло його тіла. Він сперся долонями на парту по обидва боки від мене, замикаючи мене в кільце своїх рук. У цей момент, я затримала дихання. 

— Послухай мене уважно, Стерлінг, — промовив він, дивлячись на мої губи, а потім знову в очі. — Мені байдуже на твій графік. Мені байдуже на твої виправдання. Ти хочеш золото на змаганнях? Хочеш довести всім, що ти найкраща?