Розділ 2. Аудиторія 204

Єва 

Холодна вода не могла змити відчуття, ніби його погляд досі ковзає по моїй шкірі. Я стояла під душем у спільній душовій гуртожитку й міцно обхоплювала себе руками. Тіло тремтіло — дрібно та неконтрольовано. І справа була не в холоді. 

Мене накривав відкат. Адреналін, який тримав мене в манежі, нарешті відступив, залишивши після себе порожнечу, слабкість і страх. 

 Його слова знову крутилися в голові. Звідки він це знає? І чому йому взагалі не все одно? Зазвичай тренери бачили тільки результат. Батько мій — лише медалі. А Норд побачив мене. І це лякало навіть більше, ніж якби він почав кричати.  

Я вимкнула воду тільки тоді, коли вже змерзла до синяви. Швидко витерлася, майже не думаючи, і спеціально не дивилася в дзеркало. Бо й так знала, що там побачу: занадто чіткі ребра і темні кола під очима, які не сховає вже ніякий консилер. Ну прямо, «ідеальна машина», яка от-от розвалиться. 

У кімнаті пахло лаком для волосся і кавою. Кейсі, моя сусідка, вже не спала. Вона була моєю повною протилежністю — яскрава, гучна і непередбачувана. Справжній хаос. Її половина кімнати виглядала як безлад після вибуху в магазині одягу. Моя ж була дуже чистою і усе лежало на своєму місці. 

 — Ти виглядаєш так, ніби побачила привида, — пробурмотіла Кейсі, намагаючись влучити тушшю у вії.  

 Вона сиділа на ліжку в одній білизні, дожовуючи круасан. Запах масляного тіста вдарив мені в ніс, викликаючи спазм у шлунку. Я ковтнула слину, відчуваючи знайомий голод, який звикла ігнорувати 

 — Гірше, — я натягнула велике худі, ховаючи фігуру. — Я зустріла нового тренера. 

 Кейсі присвиснула: 

 — Норда? О, кажуть, він ще той «татусь». Суворий, загадковий… Ти бачила його фото? Ходячий секс, який може заморозити одним поглядом. 

 — Він не секс, Кейсі. Він — суцільна проблема. Сьогодні вранці він вигнав мене з манежу. 

 Сусідка завмерла з відкритим ротом. 

  — Вигнав? Тебе? Та ти ж живеш там. Що ти зробила? 

— Нічого. Просто, схоже, дихала не так, як йому подобається. 

 Я не стала розповідати подробиці, хоча їх було забагато, щоб просто відмахнутися. Не сказала, як він навис наді мною, занадто близько та занадто впевнено — і як сама його присутність вибила з голови всі думки, змусивши забути, як дихати на кілька довгих секунд. 

Я різко схопила рюкзак, ніби це могло повернути мені контроль над ситуацією, і машинально глянула на годинник. 

8:15. Вже занадто пізно, щоб стояти тут і прокручувати це в голові, бо перша пара — вступ до теорії спорту. 

 — Я побігла, — кинула я, вже відкриваючи двері. 

 — Єво! — гукнула Кейсі. — Ти забула сніданок! 

 Я завмерла. На моєму столі лежало зелене яблуко. 52 калорії. Мій сніданок, обід і, можливо, вечеря. 

 — Я поїм у їдальні, — збрехала я, не обертаючись і яблуко залишилося на столі. 

Сьогодні я не заслужила їжі, бо не добігла коло. А правила є правила. 

 Університетський коридор гудів, наче вулик. З усіх боків долинали голоси, сміх і стукіт підборів, а в повітрі висів запах кави з автоматів. 

Я йшла, опустивши голову, й намагалася ні з ким не зустрічатися поглядом. Розчинятися в натовпі я вміла майже досконало. Варто було стати тихішою та непомітнішою і люди переставали звертати на мене увагу. 

Але цього разу не спрацювало, бо дехто все ж мене помітив. 

— Гей, чемпіонко! — Чиясь важка долоня опустилася мені на плече. 

 Я здригнулася так сильно, що рюкзак ледь не вислизнув із рук. Тіло відреагувало раніше, ніж я встигла подумати і я різко відсахнулася, скидаючи чужу долоню з плеча. 

Джастін, капітан футбольної команди, здивовано закліпав, ніби не одразу повірив у те, що щойно побачив. 

Він здававсям мені живим втіленням американської мрії: білозуба, майже рекламна усмішка, широкі плечі, що впевнено натягували фірмову куртку з логотипом університету, і та особлива, трохи зухвала впевненість у кожному русі. Він тримався так, ніби весь коридор належав йому, а погляди інших були лише фоном, до якого він давно звик. 

— Ти чого така нервова, Єво? — він усміхнувся, ніби моя реакція була милим жартом. — Я просто хотів привітатися. 

 — Не чіпай мене ззаду, — прошипіла я, намагаючись вгамувати серцебиття. 

 Чоловічі дотики... вони завжди викликали в мені паніку. Навіть такі невинні. 

 — Гаразд, гаразд, зрозумів. Недоторкана, — він підняв руки, ніби здавався, але в очах уже спалахнув знайомий азарт. 

Джастін любив складні завдання. А я, схоже, щойно стала для нього одним із них. 

— Слухай, може, після пар сходимо на каву? Ти виглядаєш так, ніби тобі зараз критично потрібен кофеїн. 

 — Я не п’ю кави. 

— Боже, ти така нудна, Стерлінг. Саме тому ти мені й подобаєшся, — він підморгнув і, на щастя, відійшов до своїх друзів. 

 Я повільно видихнула. Джастін для мене був безпечним та передбачуваним. Його можна було читати, наче відкриту книгу. Його цікавили лише моє тіло й азарт, який викликав у ньому образ недоступної дівчини. 

З ним я знала правила й розуміла, як поводитися. А от із Нордом жодних правил не існувало. 

 Аудиторія 204 була великою і схожа на амфітеатр. 

Я спеціально сіла на гальорці у найвищому ряду на самому краю. Звідси я бачила всю аудиторію, а мене майже ніхто не помічав. Ідеальне місце, щоб спостерігати. 

Студенти поступово займали місця й гомоніли між собою. Хтось поспіхом допивав каву, хтось байдуже гортав стрічку в телефоні. 

Рівно о 8:30 двері аудиторії відчинилися. Розмови стихли миттєво, ніби хтось одним натисканням вимкнув звук у всій аудиторії. Ще секунду тому тут стояв гул голосів, шелест сторінок і тихий сміх — і все це обірвалося так різко, що навіть повітря ніби стало щільнішим.  

До аудиторії увійшов він. Двері за ним зачинилися без поспіху, але звук цього клацання прозвучав надто чітко. Кілька голів одразу повернулися, хтось випростався, хтось інстинктивно замовк на півслові.