Розділ 7

Розділ 7

Голос чоловіка був хрипким від сну, мені довелося взяти всю свою волю в кулак, щоб сфокусуватися на питанні. Я буквально тремтіла від хвилювання, від того, наскільки тісною була наша поза зараз...

- Правила? - ледве вичавила із себе і різко прикусила губу.

Дихання чоловіка залоскотало нервові закінчення на шиї, розбурхало моє тіло до мурашок. Стогін задоволення застряг риком у горлі, і хоч би як я намагалася тримати емоції в узді, нічого не виходило. Кров кипіла в венах, навіть якщо Денис просто лежав і нічого не робив...

- Не лізти до мене в душу. Або в душ...

Та чому він шепоче прямісінько в шию? Я затріпотіла всім тілом і важко ковтнула. Все одно не могла намацати нитку розмови. Який душ, про що він, узагалі? Куди сильніше хвилювало те, чому чоловікові так подобається знущатися з моєї витримки.

- Денисе... о... - тихо прошепотіла, але не змогла договорити.

Губами Яструб знайшов на шиї ерогенну зону і невагомо поцілував, підірвавши всередині мене емоційну бомбу. Вона розтеклася теплом, розпалила кожне нервове закінчення до легких електричних імпульсів. Якщо раніше в мене була хоча б крапля сумнівів, то тепер і вона випарувалася. Мене приваблює Денис і навіть сильніше, ніж хотілося б. Я хочу його! Несвідомо зі стогоном прогнула спину, підставляючи чоловікові більше доступу для поцілунків. Так відчайдушно бажала більшого, але...

Солодка мить перервалася так само стрімко, як почалася. Денис підскочив із ліжка, ніби вжалений, і зачинився у ванній кімнаті. Неприємний грюкіт дверей одразу протверезив мене цебром холодної води в обличчя.

Повільно піднялася на ліжку і спробувала зрозуміти, що сталося секунду тому. Хто з нас двох втратив контроль? Здається, обидва...

- Бовдур! - крикнула, дивлячись на двері у ванну.

Ноги виявилися ватяними, але я все одно встала і виповзла із задушливої кімнати. Шия досі пекла в тому місці, куди безсовісно поцілував Денис. Де затаврував мене... Доторкнулася до неї пальцями й потерла, наче бажала стерти сліди ніжності й жару. Нічого не виходило! 

Тіло гуділо й емоції шукали вихід, я не знайшла нічого кращого, ніж зайнятися готуванням. Не важливо, що робити. Лише б чимось зайняти руки. Порилася в нижній шухляді, дістала цибулю і картоплю. Знявши ніж із магніту, замахнулася і різко вдарила ним по картоплі, зганяючи на ній усю свою злість. А потім ще й ще. Чудово! Те, що потрібно.

- Кіро... - різко обернулася на голос Дениса. - Ти, це... ніж прибери...

Помітила раптом, що тримаю лезо так, ніби готова встромити його в мерзенного чоловіка. Та й пофіг, я надто заведена і зла, щоб розмірковувати про свої дії.

З єхидною усмішкою зробила крок уперед, Яструб миттєво позадкував. Правильно, пташка, бійся мене! Це тобі за те, що знущався наді мною і моїми почуттями!

Я все наближалася, а Денис раптово вперся спиною в стіну. Йому більше нікуди бігти. Коли між ним і гострим лезом залишилося всього кілька сантиметрів, тільки тоді я зупинилася. Клянуся, я сповна насолодилася переляком чоловіка. Та в нього від паніки навіть кадик нервово здригнувся! Яструб пильно стежив за рухом моїх рук, ніби реально переживав, що я встромлю в нього ніж.

- Кіро... - попереджувально гаркнув чоловік, але я все одно піднесла ніж небезпечно близько до його живота.

А коли різко опустила руку до паху, нерви Яструба здали остаточно. Він в одну мить розвернув мене до себе спиною і схопився за руку з ножем. Із силою натиснув пальцями на зап'ястя, але я так чіпко вхопилася за ручку, що в чоловіка не вийшло вибити ніж навіть із третьої спроби.

- Відпусти його! - зажадав Яструб, а я заперечно хитнула головою. - Та відпусти, кому кажу!

Але й тепер я була категорична. Здавалося, ніби долоня стиснулася в спазмі, так сильно я стискала держак. Розуміючи, що нічого не допомагає, Денис прокричав у розпачі:

- Чорт забирай, ти ж можеш поранитися!

Усе. Я здалася. Заспокоїлася і тієї ж миті розтиснула пальці, ніж випав із долоні, а за мить із дзвоном упав на кахель. Денис якраз встиг відтягнути нас убік.

З полегшеним видихом Яструб міцніше притиснув мене спиною до своїх грудей, витісняючи водночас із думок усю наявну злість. Я хотіла б простояти так вічність, просто ніжачись у теплих обіймах. Вдихаючи мускусний запах Дениса на повні груди. Напитатися ним! Надихатися ним! Схоже, я остаточно злетіла з котушок...

- Заточи ножі.

- Що? - Яструб напружився, а я посміхнулася.

- У тебе ножі затупилися.

Як і ти сам! Але не ризикнула вимовити вголос. Денис довго не міг зрозуміти, у чому підступ. Стояв, не ворухнувшись, і навіть не дихаючи. А чого він очікував від мене? Сліз? Істерик? Може, скандалу? Та хто я така, щоб влаштовувати йому істерику? Ніхто... Чи вирішив він, що буде далі? Може, мені час забратися з цього будинку, і з життя Яструба?

Ми обидва почули, що відчинилися двері, але... Я навмисне не вивільнилася з обіймів Дениса, а він чому не відсторонився від мене, знаючи, що прийшов його брат? Так нас і побачив Ромка - тісно притиснутими один до одного. 

Очі колишнього хлопця миттю налилися кров'ю, упереміш із дикою люттю, на яку він не мав права. І добре б ми реально зустрічалися й усе ще кохали одне одного.

- Денисе! - прокричав Ромка і зжав пальці в кулаки.

Більше нічого не зміг сказати, просто стояв і дихав гнівом у наш бік, як розлючений бик, побачивши червону ганчірку. Може, не слід було так відчайдушно "дражнити" колишнього? Я смикнулася, але Денис утримав мене на місці, не дозволив відійти або навіть відсторонитися.

- Я тебе уважно слухаю, Ромо.

Мені стало погано до потемніння перед очима від холодного спокою Яструба. Ромка ж у цю мить вже виглядав червонішим за вареного рака. Таким обуреним я його ніколи раніше не бачила. І реально не розуміла, чого можна очікувати від чоловіка в такому стані.