Розділ 6

Розділ 6

Ніби в мене був вибір! Вибралася з автівки і, не відчуваючи твердого ґрунту під ногами, попленталася за Яструбом до кав'ярні. Навіть здалеку змогла побачити табличку на дверях: "Зачинено" і напружилася. Розмова буде не з легких.

Я, звісно, вірю Денису, але... Але я надто добре знаю, на що здатні дівчата, щоб роздобути вподобаного ними чоловіка. Особливо, коли є гроші й можливості!

У мене поки що в голові не вкладалося. Невже дівчина всі ці п'ять років тільки й чекала моменту, коли Денис повернеться?! Маячня! У нього ж за цей час могла дружина з'явитися, діти!

Проте отруйні ревнощі повільно випалювали мене зсередини і я ніяк не могла загасити цю довбану пожежу люті. Злилася і психувала, хоча не мала на те жодного права. 

Ще й запитання Яструба прозвучало, як грім серед ясного неба:

- Я ж не цікавий тобі?

 Присягаюся, я побачила в його очах сумнів після того, як спішно пробурчала:

- Звичайно ж, ні!

Та я сама собі не повірила і, звісно, Денис теж. Кіро, схаменися! Навіщо ще глибше заходиш у воду, якщо не вмієш плавати? Потонеш, і ніхто не врятує тебе цього разу!

Роздуми довелося відкласти, Яструб відчинив переді мною двері і, не залишалося нічого іншого, як зайти в кав'ярню.

Встигла мигцем розгледіти всередині дівчину, яка сиділа за столом. Її обліпили троє величезних мужиків. Блондинка випромінювала впевненість у собі, сидячи з розправленими плечима і гордо піднятою головою. Моя ж на тлі мажорки поповзла різко вниз.

Незнайомка мене мало хвилювала, я одразу підійшла до Тані й усміхнулася їй. Стала поруч, подруга миттєво нахилилася і зашепотіла на вушко:

- Розлякали мені всіх клієнтів... Прийшла вся така на понтах і стала тебе вимагати. Наказала своїм охоронцям виставити відвідувачів і повісити табличку "Зачинено". Кіро, та що знову відбувається? Хто вона?

Я не встигла відповісти, та й що б я сказала?

- Йой, Денисе, - дівчина закинула ногу на ногу, відкриваючи перед Яструбом голу шкіру. - Так і знала, що ти з'явишся на перший мій поклик.

Він хмикнув і похитав головою. Навіть я обурилася її вчинком, але швидко загасила в собі злість. Адже ще нічого критичного не сталося. Однак були в мене підозри, що так просто ситуація не вирішиться.

- Я не Джин, щоб з'являтися за чиїмось покликом. Я тут, тому що... - вона не дала йому договорити:

- Ти тут, любий мій, тому що я так захотіла! Клацнула пальчиками і все. А уяви, що буде, якщо я топну ніжкою? Бам... і кав'ярні немає. Ох, як, напевно, прикро буде.

Ах ти видра фарбована! Кров із шаленою швидкістю потекла по венах жовчним адреналіном, підстьобуючи мене до дій. Здається, я вже сповна наїлася різними погрозами останнім часом, що закипіла миттєво, щойно згадали про кав'ярню:

- Слухай, ти... - кинулася вперед, бо бажала видерти білявці всі космаки, але мене на півдорозі нахабно зупинив охоронець.

А вже наступної миті з його чіпких кінцівок мене вивільнив Денис. Обійняв за талію і притиснув до свого боку, я одразу забула, що збиралася зробити. Зависла і навіть розслабилася в затишних обіймах. Теплих до запаморочення! Відчула себе захищеною вперше за довгий час. От тільки я випустила з уваги одну маленьку "деталь", яка незабаром нагадала про себе:

- Кіра - моя дівчина і не смій їй погрожувати! Ні їй, ні її кав'ярні!

Чорт забирай, та за що?! Проте, я не відсторонилася. Денис і не випустив би зі свого залізного захоплення. Ну, Ромка... Так і знала, що поїде слідом за нами, впертий баран. Тільки його тут і не вистачало для повного щастя.

- Денисе, ти відбив дівчину в брата? - блондинка глузливо посміхнулася і додала: - не соромно?

- Я не його дівчина! - закричала на всю кав'ярню, а Денис уточнив:

- Не Ромчика дівчина, а моя. Моя наречена. Відповідно, погрожуючи їй, ти кидаєш виклик мені. Знищити кав'ярню? Уперед. Земля і будівля застраховані. До того ж, це перший поверх житлового будинку. Підірвеш його разом із мешканцями? Чи спалиш? У будь-якому разі, відновлення займе щонайменше тиждень. Нас це, звісно, засмутить, але не зупинить.

- Брате... що ти таке кажеш?

Ромка вийшов уперед і встав так, щоб подивитися нам в очі. І чому його погляд прямо кричав, ніби ми з Яструбом зрадники? З якого переляку?! Це я тут жертва! І тільки я повинна обурюватися, вже точно не він.

Скоса подивилася на Дениса, його обличчя залишалося кам'яним, жодної емоції не проскочило. Але це й зрозуміло...

У мене відразу склалося враження, ніби Рома зовсім не знає власного брата. Та хіба й так не ясно, що всі його слова - фальшивка? Просто щоб заткнути нахабну дівицю. Хоча, треба визнати, що Денис обрав дуже дивний шлях для цього.

- Ви вже розберіться, хто чий хлопець, - блондинка встала біля Ромки і схрестила руки на грудях.

Навіть зараз, коли вона бачила, що Денис обіймає мене, не показала жодної емоції. Так само гордо тримала підборіддя, а на обличчі й в очах - тверда впевненість у собі. Хотіла б я хоч краплю її твердості!

- Ромо, не забувай, хто насправді твоя наречена, - слова Яструба пролунали раптом, як грім серед ясного неба. - А про Кіру тепер забудь.

Чітко й непохитно. Так, що бідний Ромка ледь не заплакав. Дивився на брата очима, повними сліз, і вочевидь не розумів, за що з ним так вчинили. Чому зрадили! Я одразу згадала свої задушливі почуття й емоції, коли побачила Ромку в ліжку з іншою дівчиною. Я теж була розгублена, розтоптана і принижена. Але, вся фігня в тому, що Яструб грає на публіку і, щойно блондинка піде, все повернеться в колишнє русло. А от зрада Роми не була фальшивою, на жаль.

- З вами, звісно, весело, але мені вже час. Кіро, не прощаюся.

Блондинка посміхнулася як кобра перед кроликом і підморгнула мені. Стійко витримала її важкий погляд, але тільки-но дівчина і всі її охоронці вийшли, ослабла. Ледь не впала на підлогу через підігнуті коліна. Денис утримав мене, а потім допоміг дійти до стільця і посадив на нього. Я все ще не відчувала твердого ґрунту під ногами, не розуміла, що сталося. І, якщо покласти руку на серце, заплуталася у всій цій історії. У мене тепер що, два вороги?