Розділ 23. Сильні духом

Ось і зійшлись кінці з кінцями в дорожній пригоді на Бориспільській трасі. Як кажуть: скільки клубочку не витись... І Жанна Корсун, коли ділилась здогадами з чоловіком, звісно мала рацію. Виходить жартома, але саме родина Корсунів повідомила Вікторії Буяновій про неймовірно щасливі будні з життя її колишнього чоловіка. І закрутилась завірюха в голові мстивої жінки!

Тому наразі Корсуни «замолювали свої гріхи» перед Буяновими, як тільки могли. Жанна, що працювала керівником турагенції, знайшла спосіб повністю повернути кошти за нездійснену поїздку Кіри й Тимура до Франції. А Вадим, з сином Андрієм, воювали наразі на своєму – адвокатському фронті, й у них це зовсім непогано виходило. Настирливі адвокати змусили страхову компанію сплатити Тимуру Буянову дійсно пристойну суму за вщент розтрощену новеньку Мазду. І всіх цих коштів було достатньо на реабілітаційні та відновлювальні процедури скаліченого адвоката.

Та й в окремій палаті центральної київської лікарні, де намагається мляво, але одужувати добрий і сміливий Тимур Буянов, сталися деякі зміни. Його молоду дружину лікар вже виписав, як і обіцяв, але додому Кіра не поспішала. В підвалі лікарні знайшлося стареньке крісло, в котрому маленька колібрі планувала проводити дні та ночі, поряд зі своїм Коханим, аж доки він не зможе повернутися з нею додому.

– До завтра, Тимуре Анваровичу! У Вас все непогано виходить, бо Ви наполегливий і терплячий. Але не перенапружуйтесь, щоб не нашкодити, – сказав фізіотерапевт і вже збирався вийти з палати, та його ледве не збила з ніг крихітна дівчина. Кіра влетіла і вдарилася об мускулисте тіло медика.

– Перепрошую, Марате! Я страшенно незграбна, але ж дуже поспішаю. Хочу, щоб все тепленьке було, – цвірінькала пташка та вже забула про нього і розкладала смаколики біля чоловіка на тумбочці. А він милувався своєю вірною колібрі й промовив:

– Кірочко-зіронько, не треба так жваво бігати. Ти звісно з самого початку дуже добре тримаєшся, але ж будь обережнішою з нашою крихіткою...

Тепер Кіра забула про смаколики й про те, що вони охолонуть та опустилась перед ліжком Тимура на коліна.

– Ти чого? – здивовано спитав він.

– Прости мене грішну, Тимурчику! Не можу я більше мовчати... Немає в мені ніякої нашої крихітки. Автотроща забрала нашу дитинку. Я не знала: як тобі про це сказати...

– Що? Немає? – застогнав Буянов і всі сьогоднішні процедури ледве не пішли «коту під хвіст». Але він лише побілів немов стіна, переборов душевний біль та розумом переміг емоції. – Встань, маленька, прошу... Ти невинна.

– Але ж я тобі збрехала! – плакала Кіра.

– Так. Заради мого ж блага. І я вчинив би так само. Йди до мене, – вже міг простягнути до неї руку Тимур.

Кіра обережно лягла на краєчок ліжка й пригорнулась до неймовірно дорого тіла. Такі солодкі відчуття наповнили зараз її наболілу душу, що вона закрила прекрасні смарагдові очі та попросила:

– Можна я ще трішки побуду так близенько? Це найкраще, що є у моєму житті: чути твоє серце, бути з тобою одним-цілим. Більшого я не бажаю. А потім, якщо проженеш - я зрозумію.

– Ти найбільший здобуток у моєму житті. Не дипломи та навіть не мої дурні діти, а ТИ. Благословенна мрія, котру подарував мені Господь для щастя й розради. Навіщо ж мені тебе проганяти? – відповів Тимур і сам з насолодою горнувся щокою до золотавої голівки, яка пахла медом і квітами.

Кіра не витримала й почала тихенько цілувати його чарівне обличчя те, за яким так гірко сумувала довгий і страшний місяць. Дуже обережно, спираючись на лікоть, вона пестила вустами його очі й шовкові брови та торкалась долоньками шиї й волосся... Тимур блаженствував від її ласки й розумів, що він повертається до нормального життя, бо відчував себе страшенно збудженим. Яке щастя, що деякі функції організму не постраждали! Йому важко було робити різкі рухи, тому Буянов попросив:

– Пташечко, поцілуй мене як раніше, – дівчина опустилась до його губ і вони злились давно забутим, найчарівнішим поцілунком та розтанули серед світів у своєму блаженстві... – Нікуди не відпущу. Ти моє найсолодше диво світу. А зараз прошу тебе: заблокуй стільцем двері.

– Коханий, ти здурів? Я не можу наражати тебе на таку небезпеку. І взагалі - це сором! Тут навколо крутяться тисячі людей, – почервоніла Кіра.

– Господи! Де ти взялась така сумлінна й сором’язлива? Добре, не треба. А спати будеш коло мене? Прошу: не йди у той куток. Мені спина не так болітиме, коли ти будеш усю ніч поруч, – хитрував досвідчений чоловік, а його очі просто випромінювали сяйво.

– Добре, я згодна. Але тільки на краєчку і лише тихенькі поцілунки. Може дійсно так ми скоріше переможемо твій біль? Я знаю, Тимурчику, наше кохання все на світі переможе! Ось тільки їжа вся захолола, – встала з його плеча Кіра й сумно подивилась на тумбочку.

– Та байдуже. Що там у тебе? Бо я голодний, наче звір, – посміхнувся Тимур і Кіра звично сіла на стільці, біля ліжка, та розстелила на грудях коханого чистий рушничок. Вона дбайливо годувала своє земне диво й отримувала наразі найбільшу насолоду, дивлячись, як він їсть. Вони грайливо посміхались і танули в очах одне одного. Ось це і є те саме: споріднення душ і тіл. Коли від шматочка, що з’їв твій найдорожчий на землі, відчуваєш насолоду.

А ще через місяць Тимура Буянова, спеціальним автомобілем, перевезли додому. Звісно, ходити він ще не міг та й не досяг поки особливих успіхів у поверненні до звичайного життя. Але його маленька колібрі була готова до будь-чого, тільки б Коханий знаходився поряд. Дякуючи все тій же адвокатській конторі «Корсун і син» та дивному багатому дядькові, що опікувався центральною лікарнею – Тимур отримав гарний сучасний візок. Він був багатофункціональним й тепер Тимур Анварович спускався у двір пандусом, яким раніше жартома бігав за Кірою.

Звісно це порівняння навіює сум, але головне, що ВОНИ були вдома і разом. Правда, гроші від продажу Кіриного будиночка, що так і не знадобились для операції – миттю розтанули на ліки. Та Буянови й тут не здалися. Вони обоє працювали тим, що в багатьох відсутнє... Головою! Кіра продовжила переклади українською й повернулась до блогерства. Не соромлячись, Буянови розповідали в мережі таким же постраждалим в аваріях людям, як вижити та не зламатись. Тимур Анварович допомагав студентам з курсовими та дипломними роботами. А студентка Буянова настирливо продовжувала своє заочне навчання і впевнено підходила до випускного року. Взагалі в боротьбі за нормальне життя час йде важко, але швидко. Найтяжчою видалась слизька зима. Та з першими променями весняного сонця просинається не тільки природа, а й до людей надходять нові сили.