Розділ 23. Сильні духом

Ось і зійшлися кінці з кінцями факти та мотиви дорожньої пригоді на Бориспільській трасі. Як кажуть: скільки клубочку не витись...

І Жанна Корсун, коли ділилася здогадами з чоловіком, дійсно мала рацію. Виходить, що не зі злих намірів та саме родина Корсунів, випадково, сплела ланцюжок повідомлень для мстивої жінки Вікторії Буянової. А її жовчний гнів вилився в страхітливу аварію, з загибеллю нерародженого маляти та каліцтвом колишнього чоловіка.

Тому наразі Корсуни «замолювали свої гріхи» перед Буяновими, з усіх можливих сил. Жанна, що працювала керівником турагенції, знайшла спосіб повністю повернути кошти за нездійснену поїздку Кіри й Тимура до Франції.

А Вадим, з сином Андрієм, воювали наразі на своєму – адвокатському фронті та в них це геть непогано виходило. Настирливі адвокати змусили страхову сплатити Тимуру Буянову дійсно пристойну суму за вщент розтрощену Мазду. І всіх тих коштів було достатньо на реабілітацію та відновлювальні процедури міцного й окриленого коханням юної дружини адвоката.

Світило столичної медицини, що з першого разу добре «підрихтував» хребці пацієнта дав рекомендації, поки більше не втручатися хірургічно й спробувати відновлюватися поступово та настирливо, а далі організм підкаже як діяти.

Таким чином в окремій палаті центральної київської лікарні Тимур вже був не на самоті. Його молоду дружину лікар звісно виписав, але Кіра не пішла додому. Вона молила травматолога, що буде вдень безкоштовно працювати нянею, а вночі спатиме в кутку палати чоловіка та наглядатиме за ним.

Подібної вірності та відваги тут ще не бачили і знайшли у підвалі стареньке розкладне крісло та поставили, як прохала Кіра, в куточку палати. Тільки разом з чоловіком вона погоджувалась залишити нудні стіни лікарні та не раніше!

– До завтра, Тимуре Анваровичу! У Вас вже непогано виходить рухати кінцівками, бо Ви наполегливий і терплячий. Але перенапружуватися не варто, щоб не нашкодити, – сказав фізіотерапевт і тільки прочинив двері на вихід, як на нього налетіла Кіра та  ледве не збила з ніг.

–...Перепрошую, Марате! Я страшенно незграбна, але ж дуже поспішаю. Хочу, щоб Тимур поїв всього тепленького, – цвірінькала пташка та вже забула про медика й розкладала на рушнику смаколики, що принесла з сусіднього кафе. Буянов невтомно милувався своєю прекрасною дружиною, але попрохав:

– Кірочко-зіронько, не треба так жваво бігати. Ти звісно з самого початку дуже добре тримаєшся, але ж будь обережнішою з нашою дитинкою.

Тепер Кіра забула про смаколики й про те, що вони охолонуть. В серце увірвався пекучий біль і вона поступово сповзла перед ліжком Тимура на коліна.

– Ти чого? – отетерів до цього веселий чоловік.

– Тимурчику, прости мене грішну! Не можу я більше мовчати... Немає в мені нашої дитинки. Автотроща її забрала та я не знала: як сказати тобі.

– Що? Немає? – застогнав Буянов і всі сьогоднішні процедури ледве не пішли «коту під хвіст». Але він лише побілів, а потім прийняв її муки та душевний біль на відстані й додав: – Встань, маленька... Ти невинна.

– Але ж я тобі збрехала! – плакала Кіра.

– Так. Заради мого ж добра. Я вчинив би так само. Йди до мене, – вже міг простягнути до неї руки Тимур.

Кіра обережно примостилася на краєчок ліжка й пригорнулася до неймовірно жаданого тіла. Такі солодкі відчуття наповнили зараз її наболілу душу, що вона закрила прекрасні смарагдові очі й попросила:

– Можна я ще трішки побуду так близенько? Це найкраще, що було у моєму житті: чути твоє серце, бути з тобою одним-цілим. Більшого я не бажаю. А потім, якщо проженеш - я зрозумію.

– Господи! Ти найбільший здобуток у моєму житті. Не дипломи та навіть не мої дурні діти, а ТИ. Благословенна мрія, котру подарував мені Бог для щастя на землі. То як мені тебе проганяти? Я ж без тебе і дня не проживу, – пояснював розпачливій коханій дорослий чоловік прості речі й тихо пестив її плече. Він з насолодою горнувся щокою до золотавої голівки, що пахла медом і квітами.

Кіра першою не витримала спокуси й обережно почала цілувати рідне обличчя тихими метеликами губ: очі, шовкові брови, пишне волосся. Як довго вона сумувала за  цим блаженством! А він танув від її ніжності та радісно відчував, що деякі функції його чоловічого організму не постраждали. Тимур почувався страшенно збудженим. Щоб не сполохати щастя він впевнено попросив:

– Пташечко, поцілуй мене як раніше, – дівчина покірно опустилася до його губ і вони злилися призабутим, божественним цілунком та розтанули серед світів.

– Як же я відпущу таке солодке диво світу? Жартуєш? А тепер дуже тебе прошу: заблокуй двері стільчиком.

– Коханий, що ти кажеш? Я не можу наражати тебе на небезпеку. І взагалі, я соромлюсь. Навколо нас тут тисячу душ, – почервоніла Кіра.

– Господи! Де ти взялася така сумлінна й сором’язлива? Добре, не треба. А спати будеш коло мене? Прошу: не йди у той куток. Мені спина не так болітиме, якщо ти дихатимеш усю ніч поруч, – хитрував досвідчений чоловік, а його очі вже нагадували колишнього Буянова.

– Добре, я згодна. Тільки на краєчку й лише тихенькі поцілунки. Може дійсно так ми скоріше переможемо твій біль? Я знаю, Тимурчику, наше кохання все на світі переможе! Ось тільки їжа вся захолола, – встала з його плеча Кіра й сумно подивилася на тумбочку.