Розділ 19. Корсуни

Повного звіту про розмову між двох серйозних дядьків Кіра, звісно, не отримала. Але коли лікар повернувся, щоб відправити її з медсестричкою на МРТ – настрій у нього був доволі оптимістичний.

– Тримайтеся, Кіро! Є ще на світі справжні друзі. Скоро будемо готувати Тимура Анваровича до першої операції на хребті. Пан Корсун сказав, що в них на фірмі є щось на кшталт фонду допомоги співробітникам у форс-мажорних ситуаціях, і вони готові оплатити першу операцію.

– Але ж Тимур пішов від них? – округлились смарагдові очі маленької пташки.

– Саме тому я й сказав, що є ще на світі нормальні мужики. Вище носика, пані Буянова! – посміхнувся лікар і пожартував про томограму: – Йдіть з Вірою на обстеження. Побачимо Ваші думки.

А ввечері, у своїй спальні, парочці Корсунів було про що поговорити. Збурений новинами про колишнього кращого працівника й товариша Тимура Буянова, Вадим Корсун сумно сказав дружині:

– Ось так, Жанночко, живеш собі живеш, а потім бац – і все пропало... Я тепер навіть їздити боюся. Краще вже на метро. Там ніяка скотина тебе, на швидкості, не підріже.

– Вадику, про що ти мелеш? – дбайливо втирала в руки крем Жанна.

– Андрійко відкопав десь у мережі запис аварії на Бориспільці. Там, навіть під дощем добре видно падлюку, що підрізала авто молодят Буянових. Водії назнімали й викинули в Інтернет. Уяви: «його благородіє» так боявся за дружину, що кермо крутонув мов початківець. Ну, й полетіли в канаву шкереберть.  А тепер їй нічогісінько, а сам в комі лежить та не факт, що взагалі до нормального стану повернеться чи так і буде овочем доживати? А яка голова була! Дуже шкода. Дівчина телефоном говорити не могла, весь час хлипає...

– Ти думаєш, що та малолітка з ним залишиться? А мені здається: краще якби стара родина об’єдналась. Вони, звичайно ще та сімейка Адамсів, але ж всі дорослі. Могли б працювати й Тимурчика якось утримувати, – по-своєму розмірковувала Жанна Корсун.

– Мамо, опам’ятайся! Хто працюватиме – Вікторія? Та вона всі зароблені ним статки профукала, а ти хочеш, щоб калікою опікувалась? І діточки ті ще дебіли! Я взагалі до пуття не візьму: навіщо Тимур заради безмозкої доні стільки грошей на вітер пустив? Вона ж тупа, як мама Віка. Теж мені спеціаліст з міжнародного права! Я б її навіть секретаркою не взяв. Хоча нашу теж треба міняти. І не натякай навіть, що твоя подруга образиться. Жанно, мені в офісі дівчина з мозком потрібна, а у Стефи він геть відсутній. Сьогодні ледве не зірвала нашу розмову з Кірою Буяновою, – звітував про свій робочий день чоловік.

– Вадику, та роби в офісі що хочеш, твій клопіт. Я й сама знаю, що Стефа дурна як пробка, але ж Таміла просила хоч кудись прилаштувати доньку. А як тобі здалася та Кіра Буянова? – поцікавилась Жанна відгуком чоловіка про молоду дружину Тимура.

– Знаєш, моя дорогенька, в її ситуації будь-хто розум втратив би. А ця дитина або занадто розумна, або вже була раніше серед страхіть. Вона, звісно плаче, але розуміє хід подій чітко і ясно. Я з однієї телефонної розмови зрозумів, чому Буянов заради неї все кинув та наче пацан прикипів.

– Таточку, а мені наразі ревнувати, чи як? – притулилася до плеча чоловіка Жанна.

– Це було б приємно, але не варто, – обійняв дружину Вадим та на страшному випадку з Буяновими відчував, як добре коли все добре.

– Ну, а що ти вирішив робити з записами аварії? Копати будеш чи залишиш все, як є? Там номери порушника видно? – поцікавилась Корсун реакцією свого радника на кримінальну ситуацію.

– А ти як думаєш, Жанно? Звичайно будемо саджати. Тим більше, що держномер того старого Мерседеса видно, як на долоні. Гарні камери стоять на Бориспільці, на те вона й урядова траса. Чесно кажучи, сам я може й не копав би, але ж наша дитина – то унікум. І я тепер не маю жодного права відсторонитися. Буду допомагати нашому юному даруванню розвивати юридичну відповідальність. А ще Буянових дуже шкода. Та й перед Господом треба вислужитись, щоб своїх кровиночок захистити. Що як десь у всесвіті існує база даних добра і зла? Ніхто її звісно не бачив, але ж і відмовлятись від такого варіанту не варто, – замріяно говорив Вадим.

– Ну все, фантазере, нумо спати! А то завтра зранку тобі в тюрму, до улюблених головорізів, та й у мене роботи через край. Я одного не розумію: чому Буянови, коли у відпустку збиралися, за путівкою в мою агенцію не прийшли? Скромні такі! Ось коли б Тимур з Вікусею прямував кудись, вона мені всі мізки винесла б, щодо акційної подорожі в екзотичні краї. Треба буде дізнатись: у кого вони купили тур та повернути їм хоч ті копійки. До речі, тату, а де наш син? – невдоволено перейшла на особисте пані Корсун.

– Жанно, чого ти в мене питаєш те, про що сама знаєш краще? Мабуть, з дівчатами в Голлівуді відривається. А потім зранку за комп’ютером, наче овоч сидить. Але голова в нашого малого працює майже як колись у Тимура.

– Все, чоловіче, баєньки! От навіщо ти перед сном про напівмертвяка згадав? – перехрестилась Жанна.

– Та що ти таке кажеш, люба? Не будь настільки жорстокою, бо це гріх. Вичухається наш Тимурчик, з часом звісно... Мабуть?

Дружина заснула у Вадима Корсуна на плечі, а він лежав без сну та розмірковував: яку суму зможе кинути на терези «добра»? Адже ніякого форс-мажорного фонду у них в агенції немає.

Просто блискучий адвокат Буянов, працюючи на контору, своїми гонорарами завжди приносив захмарні прибутки, як ніхто й ніколи цього не робив. Тому зранку прийдеться зібрати народ до купи та спробувати і їх пробити на доброту. Ну, а як не вийде, тоді нагадати про страх перед Долею. Тоді точно щось дадуть! З цими думками Вадим Корсун теж заснув.