Через кілька днів Кіра Буянова встала. Нормальна дівчина, у якої є тато й мама та жилетка для сліз, ще, мабуть, довго вважала б себе хворою. Але у Кіри на світі не було жодної рідної душі, а родина яку вона так настирливо намагалась створити – знову розпалась. І тепер для розради, чи скоріше для страшного болю в неї залишався лише Він: нещасний, побитий, недієздатний.
Та маленькій пташці не вперше бути на краї прірви й тому вона почала з найпростішого. Вставала та вперто ходила по палаті, спочатку притримуючись за стіну. Так, її ще хитало і в очах темніло доволі часто. Але ж поверхом вище, в тому страшному «акваріумі», прикутий до купи медичних жахіть лежить найдорожчий у світі. А значить вона повинна ходити та набиратися сил, щоб згодом вилікувати і Його. Повернути ті сяючі щастям прекрасні карі очі, що випромінюють кохання і відданість лише їй одній. За це маленька колібрі, не роздумуючи, віддасть життя...
– Молодець, Кіро! – похвалив її лікар, що зайшов до палати.
– Та де там, Костянтине Павловичу. Я ледве рухаюсь і перед очима весь час бачу ряботиння, – невдоволена собою, сказала Кіра.
– Ну, шановна! Струс мозку це ж не чарка текіли. Потрібен час і все пройде. Ви молода, швидко відновлюєтесь та маєте до того непереборне бажання. І результатами Ваших аналізів я цілком задоволений. Явно йдете на поправку. До речі, в мене є до Вас запитання, відносно лікування чоловіка.
Кіра забула про ряботиння в очах і втупилась поглядом у лікаря:
– Слухаю Вас, уважно.
– Розумієте: майже все, що ми робили до цього, було передбачено фінансуванням Мінздраву. Але операції з відновлення хребта несуть у собі великі фінансові затрати і я повинен дізнатись: на які кошти Ви розраховуєте?
– Віддам все, що маю, Костянтине Павловичу. Гроші в мене є, – миттєво ляпнула Кіра.
– Це добре. Тоді можна планувати серію операцій, що набагато покращать стан Вашого чоловіка.
– Я згодна. Тільки в мене нікого немає, а картка вдома. Я можу з’їздити на таксі, – окрилено відізвалась пташка.
– Ну-ну! Роз’їздилась вона. Яке таксі? У Вас картка валютна чи гривнева? – спокійно розмірковував лікар.
– Звичайно, гривнева. Я навесні хатинку в селі продала. Тому сплачу, як скажете...
– Хвилиночку. Що Ви продали? – засумував ортопед.
– Будинок у передмісті, – знизала плечиками Кіра.
– Я, звісно перепрошую, але про яку суму йдеться? – розумів лікар, що пацієнтка далека від дійсності.
– П’ятдесят тисяч гривень, – гордо бовкнула Кіра про свої «мільйони».
– Бідолашна дитино, але ж цього вистачить лише, щоб покрити Ваші нинішні витрати на бинти та ліки, – ще сумніше відповів медик і щиро жалкував, що в системі все так недосконало та дорого.
– Добре. А скільки треба, щоб поставити Тимура на ноги? – спитала Кіра й точно не розуміла, що вона випала з гнізда на землю, де ходили зовсім інші гроші.
– На ноги, не знаю. Але для усунення проблеми з хребтом знадобиться кілька операцій, і вартість їх може сягнути більше десяти тисяч доларів.
Кіра раніше не відчувала себе панянкою зі старих фільмів. Але від почутого знову втратила свідомість. Ну, а лікар вже стабільно, підставив сильні руки та поклав на ліжко. Він взяв з тумбочки аміак та поводив у неї під носиком. Дівчина прийшла до тями, залізла глибше під ковдру й сказала:
– Вибачте, я ще не зовсім добре сприймаю всі ці новини. А якщо я віддам нирку, на скільки операцій Тимуру цього вистачить?
Тепер лікарю стало ще більше соромно за свою професію, за ціни які диктує сучасна медицина і за те, що саме йому довелось озвучувати маленькій знедоленій жінці подібний прайс.
– Кіро, це не варіант. Вам потрібні будуть неабиякі сили для реабілітації та пристосування чоловіка до нового життя. Повірте, це дуже важко. Тому ні про які Ваші нирки й мови бути не може. А що як Ви колись захочете мати дітей? Навіщо ж так ризикувати? Особисто я, категорично, проти.
– А я зможу? Бо десь читала, що втрачена перша вагітність перекреслює всі наступні, – тепер вчепилась в іншу тему про майбутнє мрійниця-колібрі.
– Господи, де Ви таке читаєте? Я не гінеколог і не знаю Вашої медичної карти в цьому напрямку, але ті дурниці писались за комуністичних часів, ніби пропагуючи «здоровий спосіб життя», якого тоді зовсім не було. Тому про все, що не на часі – поки забудьте. А от про фінанси на лікування Тимура Анваровича думати треба доволі швидко та настирливо.
– Добре. Я зрозуміла. У нас ще є квартира. Нова, гарна. Вона звичайно особисто його, але ж як дружина і на лікування, я маю право її продати? – спокійно розмірковувала Кіра.
– А жити Ви де збираєтесь? – наче екзаменував на витривалість пацієнтку лікар.
– Костянтине Павловичу, але ж Ви сказали «жити». А якщо Тимур не зможе, то й мені життя не потрібне. Тому, думаю, будемо орендувати. Або повернемось до мене в село. Там хати недорогі та й мене всі знають, – все впевненіше про страшні речі казала маленька дівчинка й викликала у досвідченого лікаря справжнє захоплення.
«Мабуть, не вперше цій крихітці мандрувати серед біди?» думав наразі він.
– Добре, зараз я принесу Ваш телефон. Всі інші речі, що на зберіганні, все одно прийдеться викинути. А гаджет нормальний. Зможете зателефонувати друзям адвоката. Я вважаю, що їм саме час підключатися, – знову допоміг порадою медик.
Кіра зітхнула і звісно розуміла, що ні про яких друзів свого коханого вона й поняття не має. Ну, бачились вони на концерті Стінга з якимось молодиком, з колишньої адвокатської контори та лише сфоткались. Тому наразі дівчина почувалась зовсім безпорадною.
#2235 в Любовні романи
#503 в Короткий любовний роман
#353 в Сучасна проза
щиро та дуже емоційно, досвідчений чоловік та молода дівчина, інтриги долі
Відредаговано: 09.11.2023