Розділ 18. Ціна питання

Через кілька днів Кіра Буянова встала. Звичайна домашня дівчина, у якої є мама й тато та тепла жилетка для сліз, ще довго вважала б себе хворою. Але у Кіри на світі не було жодної рідної душі. І родина, котру вона так дбайливо створювала – знову знищена. А її чарівний і досконалий коханий захисник, тепер лежить геть побитий та недієздатний.

Але ж маленькій пташці не вперше стояти на краї прірви й тому вона почала з найпростішого. Вставала та вперто ходила палатою. Спочатку її хитало й перед очима крутилися темні кола. Тоді Кіра чіплялась за стіну й продовжувала свою самостійну реабілітацію.

Вона повинна, адже поверхом вище, в тому страшному «акваріумі» лежить прикутий до купи медичних жахіть її найдорожчий у світі. А значить потрібно набиратися сил, щоб згодом вилікувати і Його. Повернути ті щасливі прекрасні очі, що випромінюють кохання і відданість лише їй одній. За це маленька колібрі життя віддасть, не роздумуючи.

– Молодець, Кіро! – похвалив її лікар, як зайшов до палати.

– Де там молодець, Костянтине Павловичу? Я ледве рухаюсь і перед очима весь час ряботиння кружляє, – невдоволено сказала дівчина.

– Ну, шановна! Струс мозку це ж не чарка текіли. Потрібен час і все пройде. Ви молода, швидко відновлюєтесь та маєте до того непереборне бажання. І результатами Ваших аналізів я цілком задоволений. Явно йдете на поправку. До речі, щодо лікування Тимура Анваровича у мене до Вас є серйозні питання.

Тепер Кіра забула про ряботиння в очах і втупилась поглядом у лікаря:

– Слухаю Вас, уважно.

– Розумієте, рятувальні процедури постраждалих передбачені фінансуванням Міністерства охорони здоров’я. Але операції з відновлення хребта несуть собою великі фінансові затрати і я повинен дізнатись: на які кошти Ви розраховуєте?

– Віддам все, що маю, Костянтине Павловичу. Гроші в мене є, – миттєво ляпнула Кіра.

– Це добре. Тоді можна планувати серію операцій, що набагато покращать стан Вашого чоловіка.

– Я згодна. Тільки в мене нікому привезти картку з дому. Хоча можу з’їздити на таксі, – окрилено відізвалась пташка.

– Ну-ну! Роз’їздилась вона. Яке таксі? У Вас картка валютна чи гривнева? – спокійно розмірковував лікар.

– Звичайно, гривнева. Я навесні хатинку в селі продала. Тому сплачу все, коли скажете...

– Хвилиночку. Що Ви продали? – засумував травматолог.

– Будинок у передмісті, – знизала плечиками Кіра.

– Я, звісно перепрошую, але про яку суму йдеться? – розумів лікар, що пацієнтка геть далека від дійсності.

– П’ятдесят тисяч гривень, – гордо бовкнула Кіра про свої «мільйони».

– Бідолашна дитино, але ж цього вистачить лише, щоб покрити Ваші нинішні витрати на бинти та пігулки, – розгублено закивав головою медик і щиро шкодував, що в системі все так недосконало та дорого.

– Добре. А скільки треба, щоб поставити Тимура на ноги? – спитала Кіра й точно не розуміла, що вона випала з гнізда на землю, де ходять зовсім інші гроші.

– На ноги, не знаю. Але для усунення початкових проблем з хребтом знадобиться кілька операцій, вартість яких сягне десятків тисяч доларів.

Кіра раніше не відчувала себе панянкою зі старих фільмів. Але від почутого знову втратила свідомість. Ну, а лікар вже стабільно, підставив сильні руки та поклав на ліжко. Він взяв з тумбочки аміак й поводив у неї під носиком. Дівчина прийшла до тями, залізла глибше під ковдру й сказала:

– Вибачте, я ще не зовсім добре сприймаю реальність. А якщо я віддам нирку, на скільки операцій Тимуру вистачить?

Наразі сумлінному лікарю стало ще більш соромно за свою професію, за ціни які диктує сучасна медицина й за те, що саме йому доводиться озвучувати маленькій знедоленій жінці той прайс.

– Кіро, це не варіант. Вам потрібні будуть неабиякі сили для реабілітації та пристосування чоловіка до нового життя. Повірте, це дуже важко. Тому ні про які Ваші нирки й мови бути не може. А що як Ви колись захочете мати дітей? Навіщо ж так ризикувати? Особисто я, категорично, проти.

– А хіба я зможу? Десь читала, що втрачена перша дитинка перекреслює наступні вагітності, – миттю вчепилася в іншу важку тему нещасна колібрі.

– Господи, де Ви таке читаєте? Я не гінеколог та бачив тільки деякі Ваші аналізи, але про дурниці з минулих часів геть забудьте. То комуністична пропаганда вела розмови про моральність, якої при них точно не спостерігалось. А щодо фінансування операцій Тимура Анваровича думати треба швидко й настирливо.

– Добре. Я зрозуміла. У нас ще є квартира, нова гарна. Власник її звісно Тимур, але як дружина на лікування, я маю право її продати? – спокійно розмірковувала Кіра.

– А жити Ви де збираєтесь? – наче екзаменував на витривалість пацієнтку лікар.

– Костянтине Павловичу, але ж Ви сказали «жити». А якщо Тимур не зможе, то й мені життя не потрібне. Тому, думаю, будемо орендувати. Або повернемося до мене в село. Там хати дешеві й мене всі знають, – все впевненіше казала про страшні речі маленька дівчинка й викликала у досвідченого лікаря справжнє захоплення.

«Мабуть, не вперше цій крихітці мандрувати світом біди?» - думав наразі він.