Розділ 16. Аварія

До літака залишалось рівно стільки часу, щоб на нормальній швидкості домчати в Бориспіль, залишити Мазду на платній стоянці та спокійно піти на реєстрацію рейсу до Парижа. Валіза вже стояла біля дверей і веселі молодята збиралися вийти з квартири.

– Котику, а ти вимкнув бойлер? – передбачливо згадала Кіра.

– Навіщо, маленька? Я вимкнув все світло на щитку, тому це зайве, – ніжно посміхався коханій дружині Буянов.

– А, ну тоді все. Посидимо, на дорогу і вперед! – сяяли натхненням смарагдові очі Кіри.

Та не встигла закохана парочка обійнятися в кріслі, як почувся дзвінок від дверей.

– Хто б це міг бути? – здивувалася господиня.

– Сиди, зіронько. Я подивлюся, – поцілував дружину в маківку Тимур.

Він заглянув у вічко й очманів. За дверима стояла Саманта. Буянов широко відчинив двері й весело промовив:

– Донечко? Яким вітром? Звідки ти тут?

Підсвідомо Тимур шукав очима ще й Вікторію, але в коридорі більше нікого не бачив.

– Привіт, татку! – кинулася йому на шию Саманта. – Я? Та з околиці звісно. Ми з мамою вже тиждень як вдома. Ось вирішила зайти...

– Тобто ви назовсім повернулися чи просто Батьківщину провідати? – зітхнув Буянов і серцем відчував щось недобре.

– Тату, а може все-таки впустиш рідну доньку до квартири, чи так і будемо стовбичити на сходах? – незадоволено пожартувала дівчина.

– О, вибач! Звісно, заходь. Я розгубився трохи. До речі, у мене для тебе є гарна несподіванка. Твій тато знову одружений і неймовірно щасливий. Пішли, познайомлю зі своєю обраницею.

Молода дружина підвелася з крісла й схвильовано слухала розмову батька і доньки. Чомусь вона дуже переживала через першу зустріч зі своєю ровесницею-падчеркою. Кіра зробила кілька кроків та привітно посміхнулась.

Всі попередні плітки, в які намагалась не вірити Саманта, наразі підтвердились. Насправді нова дружина батька виглядала навіть чарівнішою, ніж у телефоні. А ще ця парочка разом випромінювала таке шалене щастя, що збурювало неймовірну злість і заздрощі. Та дівчина спокійно простягнула Кірі руку й сказала:

– Дуже приємно познайомитись. Я Сем. Вітаю, тату! Тобто вітаю вас обох. Бачу й твоя «халупа» набула деяких молодіжних змін...

– Дякую, донечко. Дуже сподіваюся, що ви подружитесь. Як мама? – не стримався Буянов.

– Ой, тату, як завжди! Все не так, і всі не ті. Вона у своєму репертуарі, – махнула рукою Саманта й лише тепер побачила біля дверей валізу.

Хтось міг би припустити, що один з пожильців покидає цей затишний дім, але парочка була така осяяна, що дівчина здогадалася:

– Ви звідкись повернулися, чи тільки збираєтесь мандрувати? А я заважаю...

– Нічого страшного, – автоматично глянув на годинника Тимур. – Ми вирушаємо у відпустку. Все добре, ще встигаємо. Хочеш нас провести до Борисполя?

– Ні, тату, дякую. Ви летіть собі, а як облаштуєтесь - набери мене. Тоді й поговоримо. Ну, а після повернення будемо знайомитися докладніше. Щасливої вам подорожі!

Всі разом вони спустилися вниз та розпрощалися біля під’їзду. Сем попрямувала в бік метро, а молодята Буянови сіли до своєї безвідмовної Мазди і рвонули в бік Борисполя.

Звісно розбещена Сем зроду не їздила на метро. І коли батькова Мазда зникла з очей, дівчина повернулася до двору й залізла до старого Мерса. Це дивно, але в гості до тата її супроводжувала мати зі старим дружком Русланом Горіним.

Як для середини липня, сьогодні на вулиці було доволі непривітно. З ночі в місті зарядив сумний осінній дощ, але кажуть, що для подорожі то «на добре»...

Мабуть, саме з цієї причини, щоб вибратися на Бориспільську трасу Буянову знадобилося дещо більше часу, ніж він планував. Тому, як тільки Тимур опинився на ідеально рівній дорозі, почав вичавлювати з авто максимальну швидкість.

Він пам’ятав, що повинен оформити охорону авто, вчасно пройти реєстрацію, а хвилинки нестримно летіли швидше за його Мазду. Буянов водив років з п’ятнадцяти і без перебільшення вважався досвідченим водієм. Тимур знав, що з поставленим завданням точно справиться, а його розумна пташка притихла поруч і не відволікала коханого й словом.

Вони вже подолали більшу частину шляху, коли якийсь дурнуватий «шумахер» стрімко підрізав Мазду справа і Буянов, щоб відвернути зіткнення зі сторони Кіри, автоматично смикнув кермо вбік.

Авто прогнозовано понесло мокрою дорогою, через розподільчу зелень, на зустрічну смугу... Тимур намагався боротися з зіткненнями на зустрічці, а там ще й наближався великий бензовоз.

Дивно, та громіздкий транспорт не розтрощив, а навпаки призупинив нестримний рух Мазди, хоч і добре розідрав бік легковика. Розуміючи наслідки, Буянов прикрив собою вагітну дружину і встиг прошепотіти: «Не бійся, кохана. Я з тобою...»

Далі їх авто перевернулося й полетіло шкереберть до дерев. Майже всі автомобілі в тому місці почали тиснути на гальма й поступово зупинилися. Деякі водії хрестилися, розуміючи, що нічого хорошого в тому авто не відбувається. А ще кожен знав, що будь-хто з них може опинитися на місці тих нещасних. Наразі жвава харківська траса більше нагадувала стоп-кадр з фантастичного фільму, де хтось зупинив час.