Розділ 15. Однокласники

Не пройшло й тижня, як мати й дочка Буянови приземлились в міжнародному аеропорту Бориспіль. Звісно, дбайливий таточко не зустрічав їх в залі очікування хоча б тому, що просто не знав про повернення блудних жінок. А навіть якби й знав, то навряд чи прилетів би до них білим лебедем. Крила йому тепер потрібні були, щоб пурхати лише навколо чарівної Кіри, де Тимур дійсно відчував себе неймовірно щасливим.

Квітуче літо було в самому розпалі, а молодята Буянови сиділи на улюбленому дивані посеред вітальні, та обирали євротур для весільної подорожі. Животик у маленької колібрі вже став дещо круглішим, але почувалася Кіра прекрасно. Тому вони з Тимуром вирішили, до народження крихітки, побувати в країні кохання – Франції, що була близька їм по духу.

Через навстіж відкриті вікна чулись звичайні звуки міста, а ще голоси веселих пташок. Нові штори, що маленька господиня купила для більш життєрадісного вигляду помешкання, майоріли під вітром та несли в щасливий дім аромати тепла і сонця.

В цей чарівний липневий вечір Кіра тихенько примостилась в обіймах свого коханого і танула від блаженства, що відчуває рідну душу та синхронне биття їх сердець. Тимур обережно притримував дружину за животик, наче оберігав скарб та шепотів:

– Маленький, поїдемо до моря?

– Ти все-таки думаєш, що там хлопчик? Татку, не розбещуй дитятко, – намагалась сперечатись Кіра, а сама від насолоди навіть заплющила очі.

На екрані телевізора відбувалась якась дурниця, та хіба це важливо? Адже найголовніше у їхньому житті вже сталося: вони разом! І залишається лише дякувати Богу за таке світле Кохання.

* * *

Зате на околиці столиці у своїй нудній, давно волаючій про ремонт, квартирі знову курила невідомо яку за сьогодні сигарету Вікторія Буянова, у дівочості Краснова. Саманта, як будь-яка молода дівчина, що довгенько жила в Європі, начепила краще вбрання та й подалась розповідати подружкам про своє «цивілізоване» життя. А ось мати не знала: куди їй подітися? Бігти дряпати обличчя розлучниці – було якось не на часі. Адже Віка сама кинула чоловіка та веселилась в Лондоні з розпусним парубком, ні від кого не приховуючи цього факту. Вона вихвалялась статками свого стриптизера й тим, що скоро вийде за нього заміж. Але тепер немає ні статків, ні стриптизера, ні Європи. А сидить вона сама-самісінька на старому батьківському ліжку й поняття не має: як їй нещасній жити далі?

Всередині Вікторії палала така жага до помсти, невідомо кому, що думки зовсім не тримались купи. Вона відчувала себе наразі викинутою на узбіччя брудною ганчіркою, якою вже ніхто й ніколи не захоче скористатись. Це її блудливий Буянов десь відкопав собі тендітну суперзірку. А вона ще доволі молода сорокарічна жінка, теж хоче уваги та чоловічої ласки. От тільки де нині знайдеться дурень, що кинеться на неї безгрошову стару? Скільки в її тілі перебувало чоловіків, та ніхто з них і не згадає її сексуальних талантів... А був же час, коли навіть неймовірний Руслан Горін не відходив від неї! Знати б, де він зараз і з ким? Вікторія так захопилась згадкою про колись відомого українського каскадера, що знову прикурила сигарету й заковзала пальцями по екрану Самантиного планшета.

Це диво, але інформацію про Горіна в мережі Віка шукала зовсім недовго. Виявляється, він вже давно не знімається в кіно, а живе собі тут в Києві та отримує пенсію по інвалідності. «Ого! До чого ж це ми дожились, Русику? Я – стара й нікому не потрібна шкапа, а ти – нікчемний інвалід. Зателефонувати йому, чи що? Згадали б школу та інші часи... Але ж він каліка! Може й не ходить зовсім? Та все одно дуже хочеться дізнатись» - роздумувала самотня дамочка.

Спочатку Віка хотіла подивитись на себе в дзеркало, але передумала, бо той вигляд міг навіяти ще гірший настрій, а їй потрібно було показати себе життєрадісною, як колись. Тому жінка покашляла трохи, попила водички та й набрала номер однокласника.

– Алло, хто це? – почула вона такий же прокурений, як в самої голос та зрозуміла, що потрапила саме туди.

– Русику, привіт! Це Віка, як живеш, дружечку? – намагалась говорити вона ніжним тоном, але виходило так, наче стара собачка хрипить та квилить втраченим голосом.

– Хто? Яка Віка? Що з ломбарду? Та пішла ти...

– Стій-стій! Не з ломбарду. Це я Вікторія Краснова, твоя однокласниця, пам’ятаєш? – прохала жінка й на тому кінці зв’язку стало спочатку тихо, а потім Руслан закашлявся і згадав її.

– Краснова? Щоб тобі! Де взялася? Казали, що ти тепер в Європі осіла? Що не прийняла тебе стара баба? Чи як дехто каже «матінка-Європа». Ну це більше ті, кого вона добре приймала. А чого ти телефонуєш взагалі? – якось не дуже радісно та ввічливо поводився колишній коханець. Мабуть, дійсно, став зовсім нікчемним та слабким, бо раніше таких питань він не задавав. Вікторія тяжко зітхнула і вже пошкодувала, що знайшла в мережі цей мотлох, але відповіла:

– Так, Русю. Була я в тій Європі, поки донька навчалась. Треба ж було дитині допомагати. А зараз вона повернулась, ну і я також. Мати завжди за дитиною поїде, куди завгодно. Ось побачила твоє фото в мережі та й вирішила зателефонувати. Тут написано, що в тебе травми. То ти як?

Наразі Вікторія почула як він знову пронизливо кашляє:

– Та нехай собі пишуть кляті писаки різну муть. Нормально я живу і все в мене пучком.

– Тобто ти ходиш і все в порядку? – незрозуміло на що наразі натякала стара коханка.

– Тю! Звичайно ж я ходжу і навіть їздити не розучився. Мерседес у мене ще ніхто не відібрав. Баби, правда, наразі в черзі вже до мене не стоять. Але живу - не тужу! – запевнив жінку Горін.

– Це добре. Русику, а зустріньмося якось. Про школу згадаємо і взагалі... – хіхікнула Вікторія.

– А як твій адвокат Буянов на це зреагує? Колись він мене дуже не любив, – згадав Горін, як Тимур одного разу мало не начистив його каскадерську пику.

– Ой, Горін! Буянов уже в далекому минулому. Розлучені ми та цей бичара встиг навіть на одній соплі одружитись, – ображено пожалілась колишньому коханцю Віка.

– Та ти що? Обскакав тебе, значить, Тимурчик у зрадах! Оце номер. А такий працьовитий був раніше, за своїми слуханнями зовсім нічогісінько не помічав, – нахабно натякав на добру душу Тимура старий коханець Віки.

– Та пішов він! Не відходь від теми. Коли запросиш даму в гості? – вчепилась хоч в якогось мужика роздратована жінка.

– Добре, пиши адресу, – здався каскадер.

– Та є в мене твоя адреса, в мережі взяла, – вихвалялася дружбою з сучасними технологіями Віка.

– Е, ні! Тієї квартири, що записана, в мене давно вже немає. Пропив я її, Вікусю! Тепер лише проста готелька на Нивках, тому пиши, – цими поясненнями колишній славний хлопець тільки підтвердив, що життя їх обох не пожаліло.

Бідолашна Віка, майже до крові прикусила губу. Вона вже зрозуміла, що ні гроші, ні кохання тут їй не світять. Але коли сама зголосилась на зустріч, то звичайно поїде. Надовго цей пенсіонер їй не знадобиться, та згадати минуле з колишнім веселуном Русланом Горіним і відвести душу за чарчиною - вона не проти. Наразі Вікторія навіть сама не здогадувалась: які страшні думки прийдуть в її мстиву голову під час зустрічі з однокласником.