Розділ 14. За бортом власної долі

А в туманному Лондоні, в орендованій квартирі біля вікна, сиділа й курила свою першу вранішню сигарету колишня дружина Тимура Буянова – Вікторія. З того часу, як її кинув молодий коханець-стриптизер, Віка не надто переймалась своїм здоров’ям. Хоча здорова вона була як кінь, адже ніколи не працювала, а лишень тягалась по ювелірних салонах та скуповувала, за кошт чоловіка-адвоката, різні брязкальця. Але наразі й вони не давали жінці ніякої наснаги у подальшому житті. Навпаки, Вікторія почувалась старою розбитою колодою.

Вона ненавиділа цілий світ ще й за те, що без грошей свого колишнього, в чужій країні, жити ставало все нестерпніше. Але ж Вікторія сама наполягла на їх розлученні, зовсім не приховувала своєї аморальної поведінки й гордо відмовилась від фінансової допомоги Тимура. Роботу дама шукати не збиралась, хоч могла спробувати працювати перекладачем. Адже колись, з горем пополам, вона все ж закінчила факультет іноземних мов і зналась на англійській та французькій.

Віка була корінною киянкою, а вже в універі познайомилась з гарячим південним хлопцем Тимуром Буяновим. Він сподобався їй своїм нестримним азартом, як у навчанні, так і в ліжку. Студенти проводили разом багато часу, аж доки не зрозуміли, що скоро стануть батьками. Тоді, чесний і благородний, Тимур запросив дівчину заміж. Вона не відмовилась. Спочатку парочка жила з батьками Вікторії й у них народився син Едуард. А коли Тимур отримав диплома й почав працювати, вони орендували квартиру та народили Саманту.

Буянов землю рив і накопичував досвід та зв’язки, щоб стати популярним адвокатом. З його неймовірним натиском та сміливістю – скоро ця мрія почала здійснюватись. Перші серйозні перемоги Тимуру принесли гроші й клієнтів. Він брався за самі безнадійні справи та доводив їх до логічного й блискучого фіналу. На ті часи, родина жила майже по-королівськи.

Такому «щастю» молода дружина раділа доволі своєрідно. Вона купувала собі красиві сукні та відвідувала різноманітні публічні заходи. Діти навчались у хорошій школі, а в Тимура Буянова з’явилось стільки роботи, що йому було зовсім не до забав жінки. Ось тоді вона й помандрувала з ліжка в ліжко. Неперебірлива Віка встигла побувати подружкою масажиста, кравця, бізнесмена, таксиста, перукаря... Стоп-стоп! Далі вести перелік немає ніякого сенсу. Та коли гаряча звабниця перейшла дорогу одній відомій дамі – трапився гучний скандал і Тимур вперше серйозно задумався над поведінкою дружини.

На якийсь час Вікторія притихла, але потім знову закрутила шалений роман зі своїм колишнім однокласником. Тоді це був відомий український каскадер, якого часто запрошували різні кіностудії, навіть закордонні. Про грішний зв’язок дружини зі спортивним парубком Тимур знав та розумів, що дружина його вже точно не кохає.

Поряд, на підвіконні, забринів телефон. Вікторія глянула на екран і побачила там стару знайому. Це була Жанна Корсун – дружина власника адвокатської контори, де працював Тимур. Віка ж відмовилась від спілкування з ним і ще не знала ні того, що він вже не працює на Корсунів, ні іншого неймовірно цікавого факту з життя свого колишнього. Діти інколи перекидалися словом з татусем, але про своє особисте життя з нащадками Буянов не розмовляв.

– Лондону від Києва щирий привіт! – весело почала Жанна.

– Привіт-привіт тобі, Батьківщино! – не хотіла розкривати свого сумного настрою Вікторія.

– Як поживаєш, Віко? Що твій юний коханець тобі ще третю дитину не зробив? – добивала нещасну Жанна Корсун.

– Та горіти йому в пеклі! Кинув мене, сволота, заради довгоногої дівки. Додому я збираюсь, Жанко. До свого Тимурчика підлещусь, він і розтане. Буянов – він же добрий і дурний!

Там, на Батьківщині, в трубці на якусь мить запала тиша, а потім (як це буває у жінок) з Корсун виліз такий чортик, що вже ніхто всередині його б не втримав.

– Вікусю, а ти хіба новин ще не знаєш? – лестиво запитала у подруги Жанна і мабуть, наразі мстилася за те, що колись Віка її привселюдно облаяла.

– Яких саме, Жанночко? – пішли сипати отрутою одна на одну жінки в ефірі.

– Зараз я тобі скину фото, а якщо будуть запитання, то з радістю відповім, – розсміялася Корсун та переслала Вікторії фото молодят Буянових.

Віка побачила те, що побачила і від подиву в неї на якийсь час навіть мову відібрало. Потім вона схопила айфон і скрикнула в трубку, наче вжалена:

– Жанко, що це таке? Сама змайструвала, чи синочка попросила?

– Та ні, Вікусю. Ні те, ні інше. Це твій колишній собі нову родину змайстрував. Оженився твій добродушний дурень на казковій малолітці, і я не здивуюсь, якщо скоро стане татком. До нас тут ваш Стінг завітав, а мій Андрійко на його шоу пішов і саме там зустрів цю солодку парочку. Мій синок звичайно ще дитина, але навіть він сказав, що від нових Буянових флюїди щастя по всьому Палацу спорту розліталися... Віко, а чого ти притихла? Не рада за свого колишнього, чи що? – заходилась добивати стару знайому Жанна Корсун.

– Твою мать, Жанно! Як ти можеш? Ти ж моя подруга, а так зловтішаєшся! – втрачала розум від злості Вікторія Буянова і чула, як у неї з-під ніг вислизає останній клапоть твердої поверхні.

– Саме тому, що подруга, я й сповістила. А що було б краще, якби ти з речами до нього приперлася? Ото сором був би! Віко, та плюнь ти на нього. Повертайся й живи собі вдома! Що тобі втрачати? Чоловіків у Києві, як каштанів. Знайдеш собі ще когось, – вмовляла Вікторію колишня подруга, а сама просто танула від втіхи.

– Я подумаю, Жанно. Дякую, за новину. Наразі, бувай здорова! – з останніх сил стримувала гнів Вікторія.

Вона обережно поклала айфон, а потім схопила чашку й жбурнула її, разом з кавою, об стіну. По шпалерах чужого помешкання розтеклась темна жижа, та наразі жінці було не до цього. Вона, наче скажена, шукала поглядом ще якусь «жертву», щоб більше випустити пару. Вікторія не могла зрозуміти: як така чарівна й розумна жінка, як вона, залишилась за бортом власної долі?

Скоро зі зміни в пабі прийшла Саманта. Так, та сама випускниця Лондонського університету, що за час навчання зірок з неба не хапала та й наразі не намагалась шукати чогось по профілю. В цьому донька була схожа на свою матір. Але, щоб не сидіти в чужому кутку та не вислуховувати докори мамці, вона працювала офіціанткою. Не пішли на користь дівчині всі ті гроші, які дбайливий таточко вклав у її навчання.

– Мамо, а що це на стіні? – здивовано спитала Сем і побачила шматки фарфору на підлозі.

– То я твого батька-жеребця по стіні розмазала! – скрикнула Віка, а дочка зітхнула та почала згрібати з підлоги розбиту чашку.

– Що знову міжнародний зв’язок своїми розбірками засмічували? Мамо, ну навіщо ви це робите? Розбіглися, то й слава Богу, – знизувала плечима Сем.

– А оце ти бачила? – не стала приховувати Вікторія від дорослої доньки якісного знімка.
Дівчина байдуже оцінила фото й припустила:

– Це він з якоюсь вдячною клієнткою так сфоткався чи що?

При цих словах Саманти, Вікторія сховала руки за спиною, щоб ненароком не вдарити дитину.

– Ще і яка вдячна клієнтка! Мабуть, день і ніч дякує, соплива сучка! Дивись, як моститься до твого розпусного татуся...

– Мамо! Я й не знала, що в тебе до тата досі такі гарячі почуття залишилися, – розсміялася дівчина й додала: – Вибач, але у твоєму віці ревнощі додають зморщок. Ну, мабуть, треба було так красиво посміхатись. Ти ж знаєш, наш татко - кремінь. Він любить лише свою роботу...

– Сем, ти зовсім тупа? Та дружина це його нова й абсолютно законна! І скоро в тебе з’являться маленькі братики й сестрички... А судячи з тих променистих очей – наштопають вони їх багато. Ось і будеш ти все життя поміж столиків з тацею хвостом крутити, а татусь і не згадає, – тепер безсило обурювалась жінка.

– Та хто тобі сказав таку дурницю? – не вірила Саманта.

– Хто? Це Жанна прислала. Тому правдивість стовідсоткова. Корсун просто соловейком заливалась, радіючи нашій біді. А ще твій таточко більше не популярний столичний адвокат. Кинув він практику, заради цієї «студенточки». Щоб їй!.. Тому він у нас тепер ще й злиденний. Оце з’їздили ми з тобою, доню, до Європи, – сіла на ліжко Віка і в її мстивому погляді читались дуже негарні думки.

Та й Саманта миттю засумувала за грошиками тата, бо розуміла, що їх безбідний вояж по Сполученому Королівству добіг свого кінця. А вдома в Києві чекає стара материна квартира, на виїзді з міста та, в кращому разі, допомога по безробіттю.

Зате Едик, після своєї зміни в пабі, подивився на фото з веселою посмішкою й сказав:

– Ну, батя красень! Навіть неочікувано якось. Нічого така в мене мачуха вимальовується. Та не сумуй, мамо! Може вона його скоро кине, а ти займай чергу...

– Дурисвіт ти, синку! Що ти мелеш? Як ми житимемо далі? – істерила мама-Віка.

– Звичайно житимемо, мамо. Працюючи! Я собі за барною стійкою завжди копійку знайду і нікуди звідси не збираюсь. Та й моя Кеті до України не поїде. А ви, я бачу, додому намились? То це вже без мене, – може й не такі настирливі, але в хлопцеві явно говорили розсудливі батькові гени.