Розділ 13. Стінг

До квітучої столиці України часто приїздять відомі й знамениті. Але цю подію не могли пропустити ні щирі поціновувачі музикантів світового рівня, ні звичайні кияни. Адже до Києва знову завітав відомий британський музикант, актор і продюсер – великий Стінг!

– Сонечко ясне! Ти не знаєш: куди поділися мої святкові запонки? – весело крутився навколо Кіри щасливий Тимур.

Так до нестями закоханий чоловік і майбутній тато виглядав тепер щодня. Кіра миттю відірвалася від зачіски й подала те, що він шукав.

– Тримай свої святкові. Не треба було кидати до прання, разом з сорочкою. Добре, що я вчасно перевірила! – розсміялася його юна господиня та притулилася до невиліковно розгубленого Буянова. А він збуджено зітхнув і зізнався:

– Просто минулого разу, після опери, коли ти роздягалася, я вже нічого не пам’ятав. Звісно мадам Батерфляй була чарівною, але куди їй до тебе? Той вечір і досі не йде мені з голови... А може не підемо до Палацу? Ходімо краще до ліжечка!

– Але ж наразі я точно не роздягаюся, пане! – намагалась хоч якось зупинити свого блаженного чоловіка Кіра.

– А я все одно хочу! І взагалі вам той гамір може зашкодити, – викручувався досконалий звабник.

– Нічого нам не зашкодить. Правда, доню? – попестила Кіра долоньками ще невидимий животик.

– А синочок зостався б вдома з татом! – схилився до її стану Буянов. Та Кіра тільки похитала красивою голівкою й очі її сяяли смарагдовими іскрами.

Ця казка, що несподівано розпочалася минулої осені у дворі кинутого родиною адвоката Буянова – продовжувалась та розквітала все яскравіше. Навіть перші місяці вагітності проходили у Кіри, на диво, легко й непомітно.

Можливо, є у світі якась вища сила, що регулює стан справедливості? Адже Кіра і Тимур закохалися миттю й навіки. Дівчинка довірливо потягнулась до дорослого чоловіка, а він чомусь злякався божественних почуттів і мало не втратив найдорожчої в світі. Але ж Кохання тільки здається безтілесним привидом, а насправді має таку неймовірну силу, що може гірко покарати недостойних, а може подарувати могутню велич і блаженство.

Та повернемося до солодкої парочки, що збирається на концерт Стінга, в Палац спорту.

– Крихітко, ти неймовірно гарна! Я й досі інколи не вірю, що ти моя дружина і будеш мамою наших діточок, – обійняв Кіру ззаду Тимур і милувався в дзеркалі їх сліпучим дуетом. Він тихо цілував її за вушком і бідолашна мліла від насолоди та просила:

– Не починай, мій невиправний звабнику, бо ми й справді запізнимося.

Ось так і проживали вони кожен свій день. Хтось скаже: фу, яка гидота! Ну, це вже як кому... Може для того, щоб зрозуміти такі солодощі, треба пройти через їх попередні страждання? А може неймовірне щастя дається авансом, щоб пізніше мати сили боротися з чимось страшним?

Як і всі глядачі переповненого залу Палацу спорту, Буянови заворожено подивились першу частину феєричного дійства і в перерві вийшли за звичайними потребами. Потім взяли по фруктовому коктейлю та раптом почули:

– Буянов? Тимур Анварович, невже я марю?

Тимур повернувся на знайомий голос і дійсно побачив сина свого колишнього шефа, з адвокатської контори.

– Вітаю, Андрійку! Ти так змужнів, що я ледве впізнав. Ви усією родиною насолоджуєтесь музикою великого майстра, чи ти тут один? – простягнув молодому юристу руку Тимур.

– Я не один, але точно без предків. Вони для таких шалених заходів застарі. А Ви, як я бачу, теж в хорошій компанії на легенду прийшли подивитись? Щиро схвалюю! – заздрісно потис знайомому руку хлопець.

– Дякую, Андрюшо. Познайомся, будь ласка. Це моя дружина, її звати Кіра, – вже вкотре гордо шалів Тимур, коли хтось втрачав розум, милуючись їх парою.

– Дружина? Оце так номер! То виходить Ви одружились? – від подібної звістки забув про вихованість юнак, але потім галантно опустився до Кіриної ручки. – Даруйте, я просто геть розгубився, дивлячись на Вас...

– Дякую, приємно навзаєм, – ввічливо посміхнулася красуня і вже звернулась до Тимура: – До речі, нам потрібно повертатись на місця, щоб не пропустити початку другої частини дійства.

– Так, звичайно, – сяяв щастям Буянов. – Радий був зустрічі, Андрюшо! Передавай найкращі побажання татові. Скажи, я днями зателефоную. Обіцяю.

– Я теж дуже радий! А можна сфоткатися з Вами, бо тато просто не повірить? – блимнув камерою телефона хлопець і зник у натовпі.

Буянови ніжно посміхнулись одне одному, адже звикли до подібних відгуків про себе. Важко не помітити красу юної жінки, зі звабливим смарагдовим поглядом та витонченими рисами обличчя, поруч з якою блаженствує статний, дещо старший красень. Без будь-якого перебільшення, навіть не знаючи їх чарівних стосунків, художник мав би за честь писати з пари картину.

Вранці, коли Корсуни (батько й син) збиралися на роботу до своєї адвокатської контори, Андрій згадав про вчорашню зустріч у Палаці спорту з таким виразом обличчя, наче Стінг запросив його щось разом виконати на сцені.

– Ой, тату, я скажу тобі щось, але ти точно не повіриш. Блін! – від збудження, порізався Андрій, бо наразі голився. А Корсун-старший допивав каву та вдумливо гортав вранішню газету.