Розділ 12. Викладач

Тимур Анварович Буянов, життя якого звернуло на п’ятий десяток, своєю нинішньою поведінкою порушував всі закони буття. Навіть його врівноважена чітка хода тепер нагадувала рухи сімнадцятирічного студента, котрий на відмінно склав важливий іспит.

Досвідчений спеціаліст з кримінального права читав соціологію та адміністративку так, наче академік буквар. Але деякі нюанси для викладача-новачка, все ж мали місце й вимагали витримки та спеціальних підходів.

Мова йде про занадто розкуту й безвідповідальну поведінку деяких студенток, що звикли складати іспити за допомогою звабливих посмішок та коротеньких спідниць. І це, боронь Боже, не кидає тінь на все студентство, але в будь-якій досконалій системі завжди існують поодинокі виключення.

Так вже склалося, що Тимур Анварович потрапив на роботу до КПІ якраз в момент здачі річних заліків. Звісно, за довгий і насичений навчальний рік, студенти зморилися й намагались якомога швидше скинути обтяжливе ярмо науки та поринути у відпочинок.

Не дивлячись на статус нареченої, студентка Кіра Корабльова теж впевнено завершувала свій другий рік денного навчання й успішно складала залік за заліком. А вже третій – вона зустріне як студентка-заочниця та буде навчатися за трохи іншою схемою.

Ось такі чіткі плани на майбутнє вирували в щасливій голівці маленької колібрі. Та окрім далекоглядних були й простіші. Наприклад, що сьогодні їх чарівна родина пригодує на вечерю? Коли вони з Тимуром виберуться до салону для молодят чи все-таки потраплять до гравера? Її гарненька голівка просто паморочилась від такої кількості думок. Але ж голова дійсно неприємно паморочиться...

Кіра вимушено притулилася до підвіконня в коридорі й прикрила очі. Чому їй сьогодні так недобре? І їжі ніякої незвичайної в раціоні геть не було. Далі вона незчулася, як опинилась у дівчачій кімнаті та вирвала все, чого навіть не їла на обід. Вмилася холодною водою і витерла обличчя чистою хустинкою.

– Фу-у-у! – тяжко зітхнула пташка та ще протирала вологою личко.

В цей час до вбиральні заскочила зграя студенток. Мабуть, дівчата гарно склали залік, бо гучно сміялися та звернули увагу на бліду Корабльову.

– Ти чого тут прилипла? Залетіла чи що?

Від цього влучного запитання Кіру наче громом ударило! Хтось з дівчат ляпнув перше, що прийшло до юної голови, але ті слова скидалися на точний діагноз. Адже до безумства закоханий Тимур геть не стримував шаленого бажання побачити у їх гніздечку ще одну крихітну пташку...

Треба збігати в аптеку за тестом, щоб даремно не хвилювати рідну людину. Кіра знову вмилася найхолоднішим струменем води й побрела на вихід. Здається стало ліпше, але ноги неприємно тремтіли й світ продовжував хитатися перед очима, наче від якоїсь смертельної болячки.

Ось вона знову повернулася до кабінки та почекала кілька хвилин, як написано в інструкції. Кіра – людина відповідальна та опускати очі у віконце їй було чомусь страшно. Скоро у Тимура закінчаться заліки й до того треба зрозуміти: що з нею діється?

Та коли дівчина все ж кинула очима на тест, плакати чи сміятися, вона не знала! Що роблять у таких випадках найщасливіші жінки? Власне у кожної це індивідуально. Ось у Кіри спочатку знову затьмарилося перед очима, а потім вона кинулася до корпусу, де працював Тимур.

Майбутня мама навіть приготувала для коханого якийсь свіжий жарт та коли заскочила до аудиторії – остовпіла... На столі, перед татом її дитинки, сиділа одна відома на весь навчальний заклад щира до «кохання» студентка і здавала залік у властивий їй спосіб.

Вона задерла спідницю вище трусиків та намагалася покласти руку викладача собі на живіт. Саме в цей момент до аудиторії й заскочила щаслива Кіра. Тимур довго мав справу з кримінальними покидьками, але всі ці тендітні розмальовані дівчата були для нього чимось зовсім новим.

Буянов навіть зреагувати не встиг, а от Кіра встигла. Вона, наче вжалена, вискочила в коридор та хотіла бігти світ за очі. Тільки зробити цього їй не дозволив нащадок. Дівчина відчувала себе зовсім зле й почала сповзати додолу біля стіни.

Вихований Буянов грізно гримнув на нахабну малолітку й кинувся в коридор. Кіра  тим часом опустилася навшпиньки й боялася рухатись. За лічені хвилини, у її  насиченому житті, сталося аж занадто багато. Звичайно вона знала, що Рокицька так завжди здає, але свято вірила в чистоту коханого чоловіка.

– Ну чого ти, сонечко моє? Це ж всього лишень дурна дитина! Я навіть виправдовуватися не буду. В тюрмі серед зеків я був наче вдома. А тут – студентки. Повір: я взагалі зреагувати не встиг! – все-таки виправдовувався він.

Потім тихенько підвів Кіру з підлоги, а вона дихати боялася, щоб знову не знудило. Та їм допомогла хтива вертихвістка. Вона випурхнула задоволена своєю поведінкою й майже проспівала:

– Дякую, Тимуре Анваровичу, що вислухали. Мені було так приємно! А залік я Вам іншим разом здам. Хм! Корабльова, а чого це ти наче з хреста знята? Ніколи не бачила закоханого препода?

Буянов тільки глянув на нахабу й вони зникла геть. Він обережно притримував свою слабку пташку за плечі й уважно вдивлявся в кохані очі:

– Зіронько моя, що з тобою? Така гарнюня була зранку, а тепер зовсім біленька й тремтиш.

Кіра розуміла, що їм наразі точно не до порожнього інциденту, а тому притулилася до рідних грудей і їй відразу стало ліпше. Дівчина зітхнула й попрохала: