Розділ 11. Наречені

У політехнічному інституті навіть не дуже роздивлялися на документальні підтвердження статусу та досягнень старшого радника юстиції Тимура Буянова, славою про якого повнилась земля київська. Певно, що одні щиро захоплювались плітками про відомого столичного адвоката, інші злісно обурювались. Але правди нікуди діти: така відома людина серед викладачів – то безперечний плюс, як для іміджу наукової установи, так і для роботи зі студентами.

Крім того, що Тимур влаштувався на роботу сам, він ще й вперто наполягав на переводі Кіри в заочниці. А коли з адміністративними питаннями було покінчено, парочка вже не криючись, завітала до кімнати студентки Корабльової, щоб перебазувати її речі до постійного місця проживання, тобто у квартиру Буянова.

Промайнуло лише кілька щасливих днів та ночей і Тимур впевнено дістав з сейфа паспорт та здивував свою юну колібрі наступним повідомленням:

– Диво моє чарівне, бери свій паспорт та поїдемо якось приводити до ладу наші незаконні стосунки.

– Куди ми поїдемо? – відірвалась від книжки Кіра.

– До РАЦСу, моя квіточко! Адже саме ця установа займається подібними питаннями, – жартома, але занадто складно сформулював він Кірі пропозицію руки та серця.

– Тобто обручки, красивих слів, опускання на одне коліно - мені чекати не варто? – розсміялась дівчина.

– У-у-у! – закивав буйною головою щасливець. – Навіщо це тобі, коли сама сказала, що навіть я не зможу відірвати тебе від себе?

– А я так мріяла... – грайливо продовжувала знущатися з коханого Кіра і це виглядало настільки натурально, що Тимур розгубився:

– Ні, якщо хочеш саме так, то все буде.

– Моє велике й дурне дитя! Та жартую я. Навіщо мучитись тими умовностями? Я краще вночі тебе коханням закатую, – сяяла в ньому своїми звабливими смарагдами Кіра.

– Дякую, моя пташко! Тільки після цих слів я вже не хочу до РАЦСу і ночі чекати не буду. Хочу всього й відразу, – кинув Тимур документ на стіл і підхопив її на руки.

– Ні! Будь ласка, я хочу заміж! – репетувала чарівна юна жінка та намагалась відбиватись і це в неї виходило так сексуально, що бідолашний наречений тепер забув про все на світі й марив лише відчути п’янкий смак сімейного життя.

В РАЦСі парочка слухняно заповнила необхідні папери, вручила їх привітній дамі та чекала подальших інструкцій для молодят. Але коли жінка побачила прізвище нареченого, вона зірвалась на ноги й кинулась його обіймати. Тимур звісно звик до деякої жіночої уваги, але ж не такої відвертої та ще й у присутності своєї прекрасної колібрі. Та скоро ці шалені дії співробітниці Палацу урочистих подій з’ясувалися.

Виявляється, дама була рідною тіткою одного хлопчини, якого могли засудити до довічного терміну за вбивство, котрого він не скоював. А відомий своїм норовливим ставленням до вибриків «золотої молоді» та продажності їх підлих татусів, старший радник юстиції Тимур Буянов, ще перебуваючи на роботі в адвокатській конторі «Корсун і син» розібрався у справі, з притаманною йому скрупульозністю та увагою. Він відбілив чесне ім’я ні в чому невинного хлопця, а тварюку, що забрала життя молодої дівчини й хотіла відмазатись коштом зв’язків татуся – закрив на доволі довгий термін. Звісно, що з часом, знайдеться якийсь ласий до грошей адвокат Семиярий, подасть апеляцію та років через десять випустить виродка на волю. Але то буде вже інша справа, а наразі за свого живого й здорового племінника завідуючи відділом реєстрації навіть слухати не хотіла про якісь строки тієї реєстрації. Вона наполягала на святкуванні прямо через декілька днів, та майбутні Буянови виховано відмовились і вирішили одружитись через три тижні. Ось так вони й стали щасливими нареченими та поїхали до ювелірного, щоб вибрати собі красиві обручки.

Дівчат у салоні марно було чимось здивувати, але коли до магазину зайшла цікава парочка, панянки позбігались немов бджоли на мед, та мовчки спостерігали за відвідувачами з-за рекламних щитів. Статний напівсивий дядько спортивної зовнішності, та тендітна, як мінімум удвічі молодша за нього красива дівчина, виглядали доволі екзотично. Ось Буянов запросив когось зі співробітниць показати їм варіанти парних обручок. Тоді дівчата кинулись, одна перед одною, зваблювати наречених своїми пропозиціями.

Звісно, як всі долею призначені закохані, Буянови мали єдиний погляд майже на все на світі. Вони миттю зупинились на скромних обручках з біло-червоного золота, з крихітним діамантом посередині кожної. Ці урочисті прикраси зовсім не виглядали якось особливо, але дійсно підходили чарівній парі. Коли піднесені та схвильовані усіма подіями цього дня Буянови їхали додому – Кіра запропонувала Тимуру:

– Котику-Мурчику, а можна ми зробимо на обручках коротеньке гравіювання? Щось на кшталт клятви. Я дуже хочу...

– Кохання моє неземне! Як же я сам не здогадався такого запропонувати? Я теж шалено цього хочу. Просто дуже старий і все забуваю, – збурено жартував Тимур і від щастя знаходився десь серед інших світів.

– Ну так, твій склероз явно прогресує. Може тому ти миттю згадав прізвище того хлопчика, якого захистив два роки назад. Господи, як же я тобою пишаюся! Скільки добра ти чиниш для людей. Це ж виходить: будемо йти собі вулицею і раптом хтось почне цілувати тобі руки, наче папі римському, – замріяно посміхалась Кіра та милувалась своїм неймовірним чоловіком.

– Дуже сподіваюсь, що до такого ніколи не дійде. Мені достатньо, щоб цілувала мене лише моя пташечка в нашому гніздечку. Більше нічого не потрібно. Хоча, ні! Ще дуже хочу, щоб з того гніздечка виглядали багато маленьких пташенят... Ну, як зазвичай навесні, коли дивишся на пташине гніздо, – жадібно проковтнув повітря Буянов.

– Тимурчику, ти так гарно і впевнено про це говориш, що я вже й не проти. Боюся звичайно, але нашої родини страшенно хочу! Я ж спочатку одна-однісінька на світі залишилась, а зустріла тебе і мрії почали здійснюватися. Ти забрав мене в тепло і затишок не дому, а свого найщирішого серця, – ділилася світлими спогадами Кіра і скидала зі щасливих очей сльозинки.

– Не плач, моя зіронько, і нічого не бійся. Я завжди буду поруч з тобою і в нас все буде так, як ми побажаємо. А ти зараз точно хочеш до того гравіювальника, чи можемо поїхати пізніше? Бо мені особисто наразі дуже треба додому, – поглинав чарівним теплим поглядом свою наречену Тимур. – Хочу розвіяти всі твої сумні думки відносно «одна-однісінька». Будь ласка, поїхали «шукати» пташенят!

– Ти навіть не уявляєш, звабнику, як важко тобі хоч в чомусь відмовити. Коли ти так просиш – я згодна на все на світі, тільки б тобі було добре.

Кіра заплющила щасливі очі й відчувала, що поряд з Тимуром її життя починається заново. І ріка того життя протікатиме поміж найквітучіших і найпрекрасніших берегів... Ось так дивишся на цих блаженно закоханих і розумієш: що світ дійсно досконалий.