Розділ 10. Друга ніч

Весняні пташки відспівали звабливі пісні своїй коханій половинці та полягали спати. А Тимур Буянов невтомно крутився по кухні, наче студент у двадцять літ. Його дорога гостя, чи вірніше сказати господиня, сиділа за столом з розпущеним золотавим волоссям, у великому махровому халаті свого збудженого до божевілля радника та пестила його ніжним поглядом.

Ось закоханий не витримав і застиг на дівчині блаженним поглядом:

– Господи, яка ж ти гарна! Як я взагалі без тебе ці дні прожив?

Кіра спочатку намагалася допомогти Буянову в куховарстві, але він не дозволив:

– Ні-ні! Прошу тебе, я сам. Відпочивай! Ти ж хотіла все, як минулого разу? – пустотливо закусив губу сп'янілий від щастя чоловік. – Адже тоді я справлявся самостійно.

– Але ж минулого разу я страшенно замерзла й падала від голоду, а наразі мені так добре після ванної. Та й ти спокушаєш поглядом, наче юнак на першому побаченні, – танула від задоволення Кіра.

– Найпершому! О, як же я хочу спокусити тебе. Прохатиму прощення до ранку... Тільки спочатку поїмо. Ось, все готове, – накладав у тарілки смаколики адвокат і в повітрі висів неймовірний аромат підсмаженого бекону. Тимур поставив на стіл баночку з малесенькими огірочками й додав: – Сьогодні знайшлися ще менші, як ти любиш... Смачного, моя рідна!

Зараз Буянов був схожий на молодого баранця, якому сподобалася ніжна овечка. Або на півника серед курочок чи квітку проліска, що виліз з-під снігу й тягнеться до сонця. Кіра мудро не заважала йому сяяти та упиватись власним щастям, дивлячись на Нього.

У страшну мить розриву вона не плакала, а тепер серед цього вечірнього добробуту й тепла на її смарагдових оченятах виступили сльози. Тимур відреагував блискавично і збентежено попросив:

– Не плач, будь ласка. Я більше ніколи не буду такий дурний. Просто тоді, біля будівлі суду, до мене підійшли старі знайомі відморозки. Для мене вони, наче тканина для кравця. Але ти... Я дуже злякався та спробував рятувати від себе в дуже дивний спосіб. Молю тебе, прости!

– Ох, мій безстрашний адвокате! Навіщо ти боїшся того, що ще не сталося та сам робиш з нами жахливі речі? Ми не зможемо більше розділитись. Це наче різати по-живому. Зрослись ми з тобою неймовірно міцно. Як ти цього не розумієш? – скинула Кіра слізки.

Від її мудрих слів Тимуру аж дух перехопило. Він підвівся, обійняв її ззаду та пригорнув як дитя:

– Прости безмозкого старого! Ти права: ніколи не зможемо розділитись. Ну, хіба разом з життям.

– Як для старого ти зовсім дурний, але я тебе немислимо кохаю... – зітхнула Кіра і не відчувала до нього в серці жодної образи.

Вони напхалися смаколиками, до болю в животі. Тимур дбайливо склав посуд до машини, протер стіл та наче боявся йти до спальні. Він розумів, що дуже завинив перед своєю маленькою колібрі й щиро соромився своїх легковажних дій.

Тоді його пташка обережно взяла Буянова за руку та сама повела до їхнього раю. Вона скинула з шовкових плечиків його халат, пригорнулася до міцних гарячих грудей і від насолоди заплющила очі:

– Ось тут, біля цього серця, я хочу прожити решту свого життя і ніхто на світі мені нічого не зробить. Навіть ти більше не зможеш спекатися мене. Як же страшно було думати, що втратила, що це кінець. Навіщо воно таке величне і нестерпне те Кохання?

Тимур припав до її тіла та відчайдушно шепотів:

– Одне знаю, моя крихітна богине, ніколи в житті більше не відпущу зі своїх обіймів. Без тебе мені нічого не потрібне.

– І мені! Ти тільки не проганяй, будь ласка. Адже ти МІЙ, – заворожено глянула Кіра в очі Буянова й позадкувала до ліжка...

...Ніхто не рахував годин, що провели ці двоє, прохаючи взаємного прощення.

– Мій котику, ти спиш? – знесилено спитала Кіра.

– Ні. Я блаженствую і хочу пам'ятати лише прекрасні миті. А все оте забудемо. Скажи: ти вже не сердишся на мене? – задоволено підлещувався Тимур.

– Та Ви хитрунчик, адвокате! – примружила очі Кіра.

– А я вже не адвокат, – трохи болісно зізнався Буянов.

– Чого це? – здивувалася дівчина.

– Тому, що кинув я свою дурну роботу. Не хочу озиратися й тремтіти за наше щастя. У мене є диплом магістра права і я можу спокійно викладати. Наприклад, у тебе в КПІ.

– Коханий, але ж ти любиш свою професію і дуже вправно рятуєш невинних. Може ще подумаєш? – лягла на животик Кіра й пригорнулася до його грудей.

– Я вже подумав. Стільки передумав, коли тебе відштовхнув... Прости! Хотів забути та сам нагадую. Найбільша радість для мене - це захищати наше щастя. А радників навколо ціла купа, – тихенько пестив її спинку чоловік.

– Тобто ти зранку вже не побіжиш до суду чи в тюрму? – недовірливо допитувалася його колібрі.

– Ні. Ми вдвох поїдемо до твого вишу і я буду проситися на роботу. А ти можеш спокійно перейти до заочного навчання... Все одно кращої учениці в них не було й не буде, – хитрував Тимур.

– Це ж на що ти зараз натякаєш? – відразу зрозуміла Кіра.

– А я не натякаю. Я дуже хочу з тобою одружитись. Звісно, якщо я для тебе не застарий... А ще страшенно хочу побачити мою маленьку пташку кругленькою, мов м’ячик. І ліжечко з малятком отам гарно примоститься. Взагалі я досвідчений тато, – ще яскравіше запалали очі Буянова.