Розділ 8. Коротке щастя

Студмістечко, наче садочок, вирувало дітьми. Принаймні так наразі здавалося дорослому чоловікові, що з сумними очима сидів за кермом авто і спостерігав за юним світом. Може комусь здалося, що розумний Тимур Буянов вже знайшов вихід з ситуації, яка склалася в ще зранку найщасливішому житті? Але подібна думка хибною! Бог свідок, він поняття не мав: що сказати тій, у якої немає на землі жодної рідної душі й вона потягнулася саме до нього. Наразі дівчинка скоріше за все вже виконала його вранішню вказівку, склала речі та чекає, щоб з заплющеними прекрасними очима піти за ним на край світу. Господи! Як боляче, та він повинен відштовхнути її зараз, щоб не скалічити потім. Буянов натиснув Кірин номер.

Маленька пташка вилетіла зі свого гніздечка така окрилена й радісна, що серце краялось дивитися на неї. Бо через декілька хвилин вона знову стане самотньою та нещасною. Чому для цього чистого створіння щастя триває хвилини, а горе тягнеться вздовж усього її ще короткого життя? Тимур до скрипу стиснув зуби й щиро посміхнувся своєму неймовірному Коханню. А дівчина, не дивлячись на купу студентів поруч, кинулась йому на шию та проспівала своїм чарівним голосочком:

– Чому так довго? Я страшенно сумувала. Невже в тому суді, Вам раднику, приємніше ніж зі мною?

– Пробач, маленька, справи. Дуже багато справ, Кіро... – пробурмотів Тимур і навіть не наважувався подивитись їй в очі та розпочати страшну розмову про розлуку.

– І як давно я знову Кіра? Чому не пташечка, не квіточка? Що сталося за ці години з моїм коханим? – наразі адвокат пошкодував, що бандюки не завезли його сьогодні до лісу та не вбили там. Принаймні тоді він не відчував би такого страшного болю в душі й не виглядав би гидкою потворою перед найдорожчою в світі...

– Все добре, пташечко моя, – не стримався Тимур і лагідно притис її до себе.

– Ось так вже краще! Мій Мурчику-Тимурчику, а можеш піти зі мною, бо я дві валізи відразу не дотягну? Поїдемо готувати вечерю, ми ж не можемо тільки піцою задовольнятись, – весело щебетала Кіра, а в очах Буянова стояв туман. Адже зараз він винесе безапеляційний смертний вирок їх доленосному Коханню, а жити далі як? Тимур сховав мертвецький погляд та видавив із себе:

– Сонечко моє ясне, ми зараз не поїдемо до мене. Тобі якийсь час прийдеться пожити тут, у гуртожитку...

– Що? Не жартуй так, коханий мій, бо це не смішно, – попросило янголя.

– Я не жартую, Кіро, – затремтів Тимур.

– Але чому? Що сталося за кілька годин з моїм найдобрішим на землі чоловіком? Ти мене більше не кохаєш? Чи дружина повертається? – шукала відповіді бідолашна.

– Не треба, Кіро! Ти ж прекрасно знаєш, що я розлучений. І тебе я кохаю більше за цілий світ. Примурувала ти мене до себе, як ніхто б не зміг. Та в моєму світі є люди, що можуть заподіяти тобі лихе. А я не хочу, я боюся... Прошу: скажи, що розумієш мене, – був близьким до істерики мужній кримінальний адвокат.

– Розумію, раднику! Коротке в мене було щастя, – спокійно відтіснила його від себе Кіра і схрестила на грудях рученята, так наче захищалась від чогось невидимого.

– Кіро, йди! Прошу, не муч нас. Я повинен розібратись: як бути далі? Ми владнаємо все, тільки не зараз, – потупив очі Тимур.

– Не переймайтесь, адвокате. Мені ж не вперше бути на краю страшної прірви. Дякую за мрію! Тільки не приїзди більше і не телефонуй. Ти зробив мені найболючіше у житті, коханий... – старанно вимовляла Кіра кожне слово, а потім скрикнула й вибігла з авто. Такого болю Тимур не відчував ще ніколи!!!

Він трохи посидів та здавалось не дихав. Завів Мазду й покотив бульваром тихо, наче керував катафалком. Взагалі Буянов і відчував себе наразі мертвим. А з чого йому бути живим, коли навколо знову пустка? Ця маленька сирітка зцілила його від біди й смутку, подарувала неймовірні почуття і яскраві барви, які вже ніколи не забути... А тепер він бродив по квартирі без діла, ніби шукав її сліди. І куди не повернеться, скрізь вони – смарагдові кохані очі... У вухах дзвенить радісний дитячий голосочок і щирий сріблястий сміх. Одну-єдину ніч Вона була з ним поруч, а щастя подарувала «мурчику», мабуть, на всі дев’ять життів!

Буянов був непитущим. Тобто він міг випити скільки завгодно, але не любив цього діла. А зараз чомусь захотілося. Тільки так, щоб взагалі нічого не пам’ятати, бо інакше він збожеволіє. А ще дуже хочеться вкоротити собі віку, щоб припинити той пекучий біль всередині...

Почувся виклик телефона і Тимур кинувся до трубки, наче одержимий. Але ж то був всього лише молодий колега по роботі. Будь проклята ця робота! Вперше в житті Буянов ненавидів себе, свою професію та дурнувате покликання – знаходитись серед злочинців. Одних він виправдовував, інших топив по-праву і завжди гордився своїми здібностями та розумом. Як виявилось, для нормального життя у нього розуму – ні краплі! Ну, чому не прийшла йому в голову ідея працювати на будові, чи полетіти в космос, але зустрівши свою крихітну пташку, не боятися кохати її до нестями... Але ж, ні! Він славнозвісний адвокат.

Буянов виховано закінчив розмову й кинувся на свій диван, той що сподобався дівчинці Кірі ще у торішній вечір, коли він врятував її від голоду та холоду у власному дворі. Тимур ридав і не соромився своїх гарячих сліз. Нормальна людина повинна ж колись виштовхнути з себе накопичений роками негатив, полікувати наболілу душу оцим розгубленим розбитим станом, щоб потім віднайти єдине рішення в подальшому житті.

Сьогодні їм не спалося обом. Буянову – вдома на зручному дивані, а Кірі в гуртожитку на софі. Руки шукали у пітьмі жадане тіло, а душа палала і рвалася на шматки та відчувала нестерпний біль. Дівчинка спочатку хлипала тихенько, а потім почала ридати й сусідка Ліка увімкнула світло:

– Чого ти, Корабльова? Дай поспати.

Може саме від цих звичайних слів маленька пташка скрикнула і залилась ще гіршими сльозами. Тоді сусідка спробувала її заспокоїти та Кіра істерила так, що Анжеліці стало страшно. Дівчина викликала швидку. Ніяких травм чи відхилень візуально медики не знайшли, тому констатували психічний розлад та депресивний стан і забрали красуню до лікарні. Там пташку накололи якоюсь гидотою й Кіра просто відключилась. Ранком черговий лікар обстежив хвору та призначив курс лікування, поки, на два тижні.

Ніхто ж не знав, що це дівча, яке пережило смерть всіх своїх близьких, було зґвалтоване рецидивістом та кілька днів жило на вулиці без їжі – знайшло у своїй щирій душі місце для чарівного Кохання і на одну-єдину ніч стало найщасливішим серед світів. Та щастя виявилось аж занадто коротким і тяжким. Кіра не вішалась і не топилась, а просто втратила здоровий глузд і не хотіла повертатися туди, де був Він. Добрий дорослий чоловік, що подарував їй мету всього життя і світлу радість, а потім вирвав все це з її серця і навіть не сказав: чому?

Та й адвокат Буянов вранці, як робот встав на ватні ноги, поголився, випив кави, напнув кращий свій костюм та й пішов звільнятися. Він більше не хотів мати нічого спільного з судами, гидкими покидьками, кримінальним правом – взагалі ні з чим таким. Тимур нестримно марив лише смарагдовими очима маленької коханої дівчинки, що стала його Долею...

– Тимуре, що це? – збурено кинув перед ним на стіл заяву про звільнення власник контори, де вже понад шість років успішно працював адвокат.

– Там все написано, – зітхнув Тимур.

– Ти не в суді посеред виродків, тому не викаблучуйся, будь ласка. Читати я вмію, але не розумію: з якого це дива ти вирішив звільнитися від мене? Чим тебе Свіря так заінтригував? Ти що до нього на роботу переходиш? – важко було перечити неймовірній обізнаності шефа.

– Звичайно, ні. Я бачу Вам уже доповіли про мій вчорашній вояж до Нових Петрівців? – став ще смутнішим адвокат.

– Про що там доповідати? Коли тебе як пана, під білі рученьки до Джипа запросили, на очах у всіх камер. Я, між іншим, від тебе повинен був отримати звіт про чергове гостювання у Сверстюка. І чому ти виглядаєш так, наче народжував всю ніч? Тимуре, що з тобою діється? Де той сталевий професіонал, яким ти завжди був? Заяву я не підпишу, навіть не мрій! – перейшов на крик завжди спокійний власник агенції, адже наразі втрачав найкращого зі своїх адвокатів.

– А мені байдуже: підпишете Ви чи ні. Я це болото все одно кину. Якщо наполягаєте, то відпрацюю законний термін та й піду, – відрізав Буянов.

– Розумний, так? А як же честь, відповідальність, наша дружба? – намагався давити на больові точки досвідчений юрист, але ж якби йому знати про справжній біль Тимура!

– Це все хороші речі, пане Корсун. Але для мене вони більше не мотивація, – зовсім тихо відповів Буянов і пішов з контори геть.