Розділ 5. Телепатія

Срібляста Мазда покликала Кіру до себе й вона побачила, як Тимур через скло привітно помахав їй. Дівчина радісно посміхнулась і пішла до машини. Буянов відчинив для неї дверцята та вже не міг відвести погляду від знайомої, що за зиму подорослішала й стала ще чарівнішою ніж тоді, коли він її вперше побачив. Сьогодні він поглинав пташку зовсім не батьківським поглядом і нічого не міг з собою вдіяти. Не виходило в нього сховати під непроникну адвокатську міну осяяних захопленням очей.

– Ну, привіт, майбутня журналістко Кіро Корабльова! Яка ж ти стала гарна, – перше, що ляпнув чоловік і сам дивувався своїй непрофесійній поведінці. Але що в цьому такого? Знайома дівчина, дійсно, дуже красива. Саме це він і сказав. Тим більше, що відчуває він до неї такі теплі почуття, що не вміщаються всередині його «старезної» душі.

– Добрий день, Тимуре Анваровичу! Дуже рада Вас бачити, – посміхнулась прекрасна квітка й адвокат з подивом відчув, що наразі страшенно збуджений. Він миттю склав поли куртки докупи та відповів:

– І я радий зустрічі, Кіро! Ти підросла й стала божественним янголом... Тільки я почуваюся наче старий дід, коли ти мене так поважно називаєш. Прошу: клич тільки на ім’я, так буде набагато природніше. Хоча твій голос приємно слухати може й тоді, коли ти говориш нецензурною лексикою, – пожартував він.

– Я не знаю такої мови. А відносно: звати лише на ім’я? Ну, це якось зовсім неввічливо, – знизала плечиками дівчина.

– Чому? Весь цивілізований світ кличе одне одного на ім’я, навіть президенти могутніх держав. Та якщо тобі важко, забудь. Я дуже уважно слухаю твоє питання, – Тимур намагався поводитися нормально, але коли вона всілась поряд з ним, адвокат відчув збурене дихання, жар у всьому тілі й таку нестримну жагу до неї, що вже й не пам’ятав до когось подібних солодких почуттів.

А вона своїм солов’їним голосочком почала розповідати історію про продаж бабусиної господи та проблеми з невідомим родичем. Буянов сидів, дивлячись за вікно, і заворожено слухав її. Він боявся опустити погляд на ті чарівні пухкі вуста, що так спокусливо ворушаться, коли вона говорить... Та що ж це з ним за халепа? Ну, не може він радник юстиції мати з цією дівчинкою того, про що зараз мріє кожна клітиночка його тіла і душі! Хвилиночку: а чого це не може? Вона доросла й вільна дівчина, він дорослий і вільний чоловік. Так, між ними різниця в цілих двадцять років, але хіба для справжніх почуттів це біда? Господи! Що він такого собі надумав? Вона ж лише хоче поради та й знову забуде його на роки, а він сидить і хвилюється, наче юнак...

Тимур хитнув головою, прогнав шалені мрії та спокійно відповів:

– Коли скажеш, поїдемо до твого Зарічного і я того афериста миттю розколю та прожену. Кіро, не переживай, все буде добре. Таких ділків на кожній справі вистачає. Навіщо воно тобі? Це навіть розмови довгої не варте. Поїдьмо кудись: пообідаємо разом. Ми так давно не бачились. Я сьогодні не маю на вечір ніяких планів, а ти? – ось це вже вилізло з нього так, що адвокат сам не чекав від себе.

– Я теж вільна. Але яка Вам з мене компанія, Тимуре? – нерішуче вимовила дівчина і Буянов від задоволення навіть очі прикрив.

– Ось бачиш: нічого страшного не сталося. Грім мене не розбив, коли ти на ім’я назвала, – розсміявся він.

– Жартуєте, а я справді рада, що знову Вас побачила...

Це вже було занадто! Він розумів, що в будь-яку мить може не стриматись, бо хоче ті рум’яні вуста, наче одержимий. Навіщо він запропонував їй вечерю? А що запропонує після? Але ж вона точно відмовиться. Господи! Дай хоч якогось розуму та сил не дивитись їй нижче шиї... Адже там такий невеличкий виріз і в ньому дихають її малесенькі шовкові груди. Так, все! Мабуть, наразі треба знайти привід і не їхати з нею нікуди. Але як, коли в нього голова йде обертом і серце, як після марафону стугонить?

Давно адвокат так не радів телефонному дзвінку! Від неймовірної спокуси його врятував один набридливий клієнт, зі станції технічного обслуговування автомобілів. Не так давно там сталася крадіжка й тепер багатий чоловік звинувачував СТО, а директор прохав у Буянова захисту.

– Алло! Слухаю Вас уважно, – полегшено перевів схвильоване дихання Тимур. – Що знову? Ну, добре скоро буду, – майже щасливо відповів він. Хоч яке з того щастя, що не вийшло провести блаженний вечір в компанії цієї юної принцеси?

Тільки тепер чоловік глянув у смарагдові очі Кіри та побачив там образу. Вона була занадто розумною, щоб не здогадатись, що ніякого вечора разом вони не проведуть.

– Що, мені прийдеться йти готуватись до сесії, а Вам - їхати на роботу? – почув Буянов її покірний голос і всередині знову все перевернулось догори.

– Вибач, Кіро. Якось іншим разом. Але відносно поїздки на твою фазенду, я згоден. Тільки поклич, – неочікувано для себе взяв її руку чоловік та приклав до своїх гарячих вуст. Дівчина дивно здригнулась, але залишилась на місці й Тимур відчув, як все його тіло пронизав електричний струм від того, що вони доторкнулись. Личко Кіри вкрилось рум’янцем і було зрозуміло, що вона відчуває те ж саме. Щоб поміж них перестали йти ці дивні імпульси треба було відпустити її рученя, але Тимур не міг. Він пригортав її пальчики до губ і цілував кожен окремо...

Чарівна красуня, що годилась йому в доньки, опустила смарагдовий погляд ниць і вся палала, але мовчала та не забирала руки. Адвокат зрозумів, що «хвороба» у них взаємна і страшенно зрадів та треба було щось сказати. Він легенько стиснув її пальчики й прошепотів:

– Кіро, я тільки хотів попросити вибачення...