Розділ 5. Телепатія

Срібляста Мазда покликала Кіру до себе й вона побачила, як Тимур через скло привітно помахав їй. Дівчина радісно посміхнулась і пішла до машини. Буянов відчинив для неї дверцята та вже не міг відвести погляду від знайомої, що за зиму подорослішала й стала ще чарівнішою ніж тоді, коли він її вперше побачив. Сьогодні він поглинав пташку зовсім не батьківським поглядом і нічого не міг з собою вдіяти. Не виходило в нього сховати під непроникну адвокатську міну осяяних захопленням очей.

– Ну, привіт, майбутня журналістко Кіро Корабльова! Яка ж ти стала гарна, – перше, що ляпнув чоловік і сам здивувався своїй непрофесійній поведінці. Але що в цьому такого? Знайома дівчина дійсно дуже красива. Саме це він і сказав їй. Тим більше, що відчуває він до неї наразі щось таке, що геть не вміщається до його досвідченої душі.

– Добрий день, Тимуре Анваровичу! Дуже рада Вас бачити, – посміхнулась прекрасна квітка й адвокат з подивом відчув, що страшенно збуджений. Він миттю склав поли куртки докупи та відповів:

– І я радий зустрічі, Кіро! Ти підросла й стала божественним янголом... Але ж я просив: не додавай мені ще сто років своєю ввічливістю! Просто Тимур. Хоча твій голос приємно слухати навіть, коли лаєшся чимось нецензурним, – невдало пожартував він.

– Я не знаю таких слів. А кликати Вас на ім'я? Ну, правда геть неввічливо, – знизала плечиками дівчина.

– Чому? Весь цивілізований світ кличе одне одного на ім’я, навіть президенти могутніх держав. Та якщо тобі важко, забудь. Я дуже уважно слухаю твоє питання, – Тимур намагався поводитися природно. Та коли вона всілась поруч, адвокат відчув збурене дихання, жар у всьому тілі й таку нестримну жагу, що вже й не пам’ятав подібних солодких мрій.

А вона своїм солов’їним голосочком почала розповідати історію про продаж бабусиної господи та проблеми з невідомим родичем. Буянов вдивлявся за вікно і заворожено слухав її. Він боявся опустити погляд на ті чарівні пухкі вуста, що так спокусливо ворушаться, коли вона говорить...

І що це за халепа з ним? Ну, не може він - радник юстиції мати з дівчиною того, про що мріє кожна клітиночка його тіла і душі! Хвилиночку: а чого це не може? Вона доросла й вільна дівчина, він дорослий і вільний чоловік.

Так, між ними різниця в цілих двадцять років, але хіба для справжніх почуттів це перепона? Господи! Що він собі надумав? Вона ж лише хоче поради, а потім забуде його назавжди. А він сидить і хвилюється, наче юнак на першому побаченні. Тимур хитнув головою, прогнав шалені мрії та відповів:

– Коли накажеш, поїдемо до твого Зарічного і я того афериста миттю розколю й прожену. Кіро, не переживай, таких ділків у кожній справі вистачає. Це навіть розмови серйозної не варте. Поїдьмо кудись: пообідаємо разом. Ми так давно не бачились. Я сьогодні не маю на вечір ніяких планів, а ти? – ось це вже вилізло з нього так, що адвокат сам не встиг зупинитися...

– Я теж вільна. Але яка Вам з мене компанія, Тимуре? – нерішуче вимовила дівчина і Буянов від задоволення навіть очі прикрив.

– Ось бачиш: нічого страшного не сталося. Грім мене не розбив, коли ти на ім’я назвала, – розсміявся він.

– Жартуєте, а я справді рада, що знову бачу Вас.

Оце вже занадто! Ні, дівчина поводиться чемно й геть не намагається зваблювати. Але він сам бажає полонити ті рум’яні вуста, наче одержимий. Навіщо було пропонувати їй вечерю? Тому, що далі хоче всього на світі? Але ж вона точно відмовиться. Господи! Дай хоч якогось розуму та сил не дивитись їй нижче шиї... Адже там такий невеличкий виріз і в ньому дихають її малесенькі шовкові груди. Так, все! Мабуть, наразі треба знайти привід і не їхати з нею нікуди. Але як, коли в нього голова йде обертом і серце, як після марафону стугонить?

Давно адвокат так не радів телефонному дзвінку! Від неймовірної спокуси його врятував один набридливий клієнт, зі станції технічного обслуговування автомобілів. Не так давно там сталася крадіжка й тепер ошуканий чоловік звинувачував СТО, а директор прохав у Буянова захисту.

– Алло! Слухаю Вас уважно, – полегшено перевів схвильоване дихання Тимур. – Що знову? Ну, добре скоро буду, – майже щасливо відповів він. Хоч яке з того щастя, що не вийшло провести блаженний вечір в компанії цієї юної принцеси?

Тільки тепер Буянов глянув у смарагдові очі Кіри й побачив там образу. Вона була занадто розумною, щоб не здогадатись, що ніякої вечері на двох не буде.

– Що, мені прийдеться йти готуватись до сесії, а Вам їхати на роботу? – почув Тимур неозвучений вердикт, а всередині все перевернулось від образи на самого себе.

– Вибач, Кіро. Якось іншим разом. Але відносно поїздки на твою фазенду, я чекатиму. Тільки поклич, – неочікувано для себе взяв її руку чоловік та приклав до своїх гарячих вуст. Дівчина здригнулась, але залишила йому руку.

Раптом Тимур відчув, як від їх дотику все тіло пронизав електричний струм. І личко Кіри вкрилося рум’янцем та було ясно, що вона відчула те ж саме. Щоб поміж них перестали йти ці дивні імпульси треба відпустити її рученя, але Тимур не міг. Тепер він пригортав її пальчики до губ і цілував кожен окремо...

Чарівна красуня, що годилася йому в доньки, опустила смарагдовий погляд ниць і вся палала, але мовчала й не забирала руки. Адвокат зрозумів, що «хвороба» у них взаємна і страшенно зрадів, але потрібно щось сказати. Він легенько стиснув її пальчики й прошепотів:

– Кіро, я тільки хотів попросити вибачення...

– У Вас це добре виходить, Тимуре, – схвильовано проковтнула повітря дівчина, і йому вже нікуди не хотілося від неї їхати.
                                                                              * * *

Скоро вони побували в Зарічному й адвокат Буянов миттю розвіяв сумніви голови сільської адміністрації відносно права Кіри на продаж ділянки з хатинкою. Сусіди від придбання були в захваті, а той дивний чоловік, що набивався в рідню, як тільки побачив столичного адвоката, відразу ж зник кудись.

Наразі Кіра з Тимуром мчали назад до Києва. Вони відчували такий нестримний взаємний потяг, що десь на під’їзді до міста Буянов звернув з траси та зупинив авто на узбіччі. Він поставив Мазду на ручник, прикрив свої карі очі та мовчки важко дихав.