Розділ 3. Дві біди

В навчальному корпусі було тихо та небагатолюдно, бо ще йшли заняття.

– Корабльова, де ти вештаєшся цілих дві доби? Ми тут всі тебе обшукалися. Ти тільки не переживай сильно, але телефонували з твого Зарічного. Бабця в лікарні померла і, крім тебе, її нікому поховати. Тому йди до свого керівника та оформляй короткострокову відпустку. Проблем не буде, я розпорядився. Отже ж біда за бідою в тебе взагалі! – це було перше, що почула дівчина в коридорі вишу від декана кафедри журналістики та знову розплакалась.

Складалося таке враження, що невідома сила загартовує це дитя, щонайменше, для якоїсь міжзоряної місії. А як іще можна схарактеризувати все те, що відбувається з юною студенткою Кірою Корабльовою? Залишалось лише сподіватись, що окрім неї самої тепер немає нікого в світі, хто ще міг би зіпсувати їй життя. Але ж і жодної рідної людини на землі у бідолашної теж не залишилося! Кіра протерла свої красиві очі, гордо підняла гарненьку біляву голівку та й пішла виконувати наказане.

Селяни поспівчували дівчинці й дещо допомогли. По традиції таких місць, літні жінки зібрали продукти та накрили поминальний стіл. Місцевий батюшка відспівав стареньку односелицю, не дуже дорого, та й поховали її у могилці разом з чоловіком, тому місця шукати не довелося. Так і залишилась Кіра в неповних дев’ятнадцять літ зовсім без рідні.

На чистеньку хатинку миттю знайшлися охочі покупці та й Кіра з радістю продала б місце, де залишались лише сумні спогади. Звісно, треба почекати: чи не з’являться інші спадкоємці. Але наскільки дівчині було відомо, таких охочих не знайти. Та вона вже нікуди не поспішала. Просто повернулась до столиці та й поринула з головою в навчання. Зрозуміло, що через події останнього місяця, майбутня журналістка дуже відстала і потрібно було докласти неабияких зусиль, щоб наздогнати та піти далі в необхідній для неї науці.

Після життя в поганенькій, але окремій квартирі, Кірі дуже важко було зосередитись на навчанні в кімнаті з сусідкою. До Ліки весь час приходили хлопці з гітарою, колою та перезаписували пісні. Наразі дівчині було вже не до блогерства. Тут хоч би якось почитати конспекти та не нахапатись негативних оцінок і тому Кіра частенько тепло вдягалась та зависала в великому парку біля КПІ.

Якось вона засиділась допізна на лавці зовсім одна і не відчула, як до неї підсів незнайомець.

– Студенточко, привіт! – почула вона неприємний чоловічий голос та підняла голову.

– Привіт. Вибачте, мені вже потрібно йти, – почала складати вона книжки, але чоловік з неприємним голосом, навіть не збирався прощатися з красивою студенткою.

– Куди ж ти? Зажди! Хіба нам не знайдеться про що поговорити? – міцно схопив її за руку невідомий. Добре, що на Кірі було пальто, бо якби він отак вчепився влітку, то залишилися б ще ті синці. Дівчина намагалась вирватись, але сильний залицяльник не відпускав її. – Ти дивись яка гаряча та заманлива!

– Будь ласка, відпустіть! Що Ви від мене хочете? – билась в його руках Кіра й, тим самим, лише розбурхувала апетит збоченця.

– Дивачка! А що всі хочуть від таких, як ти? Звісно, здійснення мрій. А для такої гарної приманки – у мене їх ціла прірва...

Кіра пронизливо закричала та він здавив їй горло і маленька пташка захрипіла, хоч до них уже мчали два поліціянти. Один відходив нахабі гумовою палицею по спині, а інший замкнув його руки в наручники.

– Ворушись, Отелло хрінів! Дівчино, Ви в порядку? – запитав поліціянт, а Кіра потерла шию та зітхнула:

– Дякую, що допомогли. Так, я в порядку. Як завжди. Лише цікаво: чому я маю ім’я «вічної біди»?

Друга біда жила в гарному сучасному будинку, серед поважних сусідів, в затишку й теплі. Але з кожним прожитим днем адвокат Буянов відчував все більшу пустку в своїй самотній душі. В квартирі стояла німа тиша, нагальних справ не було, тому він вирішив зателефонувати дружині. Краще так, ніж бачити на екрані її розмальоване обличчя. Бо після того, що він дізнався від їх власної дочки, дивитися в очі Вікторії було гидко. Так, ця жінка народила йому двох дітей та прожила з ним у шлюбі двадцять років. Але наразі жила з молодим стриптизером і навіть не приховувала того сорому. Тимур почув її награно веселий голос та скривився:

– Привіт, коханий! Чого тобі?

– Привіт, Віко. Взагалі-то нічого, я просто хотів спитати про дітей. Тому й телефоную, – у Буянова сьогодні зовсім не було настрою для зайвого лицемірства.

– Ха! Ти ще пам’ятаєш, що маєш від мене двох дітей? Хоча, судячи з грошових переказів, не забув. Дякую! – від спілкування з тим жиголо, Вікторія ставала все нестерпнішою.

Адвокат тяжко зітхнув та продовжив:
– Тобто гроші ти отримуєш від мене, а спиш з іншим? Віко, чому стриптизер? Що на все Сполучене Королівство для тебе не знайшлося більш достойної людини?

– Буянов, от чому ти завжди такий нудний? Скільки пам’ятаю: все бу-бу-бу... Це в тебе вічне покликання: захищати різних покидьків та вагітних повій. А з ним я радію життю! – запевнила дружина Тимура і він не витримав:

– Знаєш, я тут подумав: якщо вже я тобі такий бридкий, то розлучімося! Бо бути чоловіком настільки багатогранної особи стає якось незручно.

На іншому кінці зв’язку спочатку притихли, а потім Тимур почув непідробний щасливий сміх:

– Та з радістю, Буянов! Я ж все одно залишуся тут назавжди. А ти мені, як тягар у житті. Висилай папери. Все, що завгодно підпишу, тільки б тебе не бачити й не чути. І гроші можеш залишити при собі. Теж мені розкіш! Едик працює, Сем уже закінчує навчання, а мій Чарлік за виступ має стільки бабок, що тобі й не снилося...