Розділ 2. Скривджене пташеня

На годиннику була друга година ночі. Тимур вже не відмовився б від здорового сну, бо вранці йому треба до суду, а потім ще й звіти по закінчених справах писати. Але ж перед ним, за столом, сидить і ридає від свого горя дівчинка, що на рік молодша за його власну доньку. Ось тільки Саманта, з матір’ю та старшим братом, знаходяться в Лондоні. Вони живуть на одній з респектабельних вулиць англійської столиці й, скоріше за все, їм нічого подібного не загрожує.

А це бідолашне маленьке дівча, що по черзі втрачало своїх близьких, навіть намагається навчатися й працювати. Та страшний навколишній світ чомусь підкидає їй все жахливіші страждання. Ну а він, старший радник юстиції Буянов Тимур Анварович, учора ввечері пішов викидати сміття та й побачив біля під’їзду її – голодну й холодну, наче пташку, що випала з гнізда. І що це він весь час порівнює її з пташеням? Але ж вона дійсно дуже схожа на маленьке скривджене створіння, яке ще не бачило своїми крилами неба, а життя вже давить його до землі...

– Ну, все досить. Я хотів би тебе пожаліти, але не маю права наближатись. І не тому, що боюся відповідальності; а тому, що це знову тебе образить. Вибач, така в мене професія, знати як себе вести. Пропоную наступне: до ранку ти поспиш у вітальні, тут вже залишилось небагато часу. У мене всі двері замикаються на ключі. Тому, якщо хочеш, замкнись зсередини. Бо куди ти підеш в такому стані? – включив у собі тата Тимур.

Від ридань красивий голосок дівчини тремтів і переривався:
– Я не можу. Я боюсь...

– Кого, мене? Але ж я вже сто разів міг би повторити «подвиг» того виродка. Та я лише слухаю й намагаюсь зрозуміти: як тобі допомогти. Тому йди до ванної, там є свіжі рушники, а потім замикайся і спи до ранку. Ранок завжди мудріший за вечір. Ну, хіба що за твоїми бідами я зовсім забув про ввічливість. Тобі звісно байдуже, та я представлюсь. Мене звати Тимур Анварович, а тебе?

Дівчинка уважно подивилась смарагдовими блюдцями очей на Тимура так, наче зважувала: чи можна йому сказати справжнє ім’я. А потім знову протерла мокрі щічки й сказала:

– Кіра Корабльова, пане. Саме так записано у мене в паспорті. Не знаю, чи варто зараз говорити, що мені приємно з Вами познайомитись? Але так. Бо за вечір Ви зробили для мене більше, ніж будь-хто: нагодували, вислухали, та ще й дах над головою до ранку запропонували. Дякую Вам безмежно.

– Ну, безмежно не треба, але будь ласка. Тільки ж ти вранці не тікай, наче та Попелюшка. Я хочу допомогти тобі зняти гріх з душі за вигадане вбивство. Як правило, такі тварюки дуже живучі. Тому скажи мені адресу, де ти жила і я зможу встановити необхідні факти інциденту.

– Правда? – зраділо «пташеня». – Вулиця Борщагівська 23, квартира 59.

– А прізвища, що було вказане в Угоді ти, звісно, не пам’ятаєш? – тепер включив адвоката Тимур.

– Угоду я вкладала з брокером. У неї було доручення, – чітко розуміла закон дівчина.

– Добре. То хоча б назву агенції пригадати можеш?

– Певно, що так. Її в столиці знають всі – «Барбарис» називається.

– Ясно. Ну, це вже щось. Бачиш, не все так погано. Іди спати, а коли прокинешся, я вже буду знати: хто твій кривдник і чи живий. Хоча запевняю тебе: таким покидькам одного удару по голові точно недостатньо.

Дівчина встала, поставила чашку до мийки й хотіла погосподарювати, але Тимур відмовився.

– Не напружуйся. В мене є кому мити посуд, – попестив рукою він посудомийну машину й додав: – Знаєш, я радий, що побачив тебе біля баків. А то втрапила б ще в якусь халепу. Спокійної ночі, дитино!

Адвокат Буянов намагався завжди тримати слово. Та сьогодні вночі він виконав би будь-які незаплановані дії, аби з’ясувати обставини описані дівчиною, що притихла на дивані в його вітальні. І він виконав. Але Тимуру необхідно було порадитись з потерпілою. Адже рецидивіст, що недавно повернувся з чергової відсидки – нападом на Кіру, знову заробив собі строк. От тільки чи захоче дівчинка свідчити? Про це він повинен запитати в неї особисто.

Після вчорашнього мокрого й вітряного вечора настав яскравий сонячний ранок. З деяких часів таке бувало часто. Налетить на столицю нестримний вітер, наламає дерев, інколи навіть пошкодить чиєсь авто, а новий день приходить лагідний та сонячний, наче нічогісінько й не було. Отоді вже комунальники, ноги в руки, і давай усувати наслідки негоди. Щось схоже відбувалось і минулої доби.

Коли юна й красива гостя вранці з’явилась на порозі кухні, Тимур навіть позаздрив їй. Дитина, що два дні бігала містом без крихти в роті, а потім гаряче ридала вночі у нього за столом – наразі виглядала так, наче зійшла з картини якогось талановитого художника. Величезні смарагдові очі дівчини, з-під густих довгих вій виглядали так, наче й не пам’ятали вечірнього смутку. Вона повела шовковими брівками та з пухких, мов намальованих губенят, злетіло чарівне:

– Доброго ранку, Тимуре Анваровичу!

Від тональності її голосу, адвоката навіть в жар кинуло.

– Доброго, Кіро! Сідайте поснідаємо. А ще мені треба поставити Вам кілька запитань, – ввічливо сказав Тимур, на що красуня жартома відповіла:

– Дивно. В книжках пишуть, що коли дівчина проведе ніч в домі чоловіка – вони переходять на «ти». А в нас з Вами все йде у зворотному порядку. Вчора Ви говорили мені «ти», а сьогодні чомусь з’явилось оце «ви». Прошу: не треба! Мені приємніше вчорашнє спілкування. І дякую, я дуже добре виспалась. У Вас чудовий диван: м’якенький та зручний...

Адвокат щиро посміхнувся й відчув себе справжнім чоловіком. Ні, не збудженим, просто приємно бути потрібним комусь слабшому. Бо через від’їзд родини, він вже давно залишався лише радником і захисником у суді.