Розділ 1. Не бездомна

Це історія дівчини, що планувала прожити звичайне щасливе життя. Вона народилася привабливою, але під дуже норовливою зіркою. І доля весь час кидала їй виклик, наче випробовувала тендітне створіння на міцність.

– Пішов геть! Дістали вже ці п’яниці й наркомани, – гримнув чоловік, скидаючи пакет зі сміттям до бака.

Осінній вечір був дуже незатишним. Дув сирий пронизливий вітер, а сполохана тінь кинулась навтьоки. Та в напівтемряві хазяйновитий житель висотного будинку зрозумів, що то дитина й автоматично схопив її за рукав.

– Стій, кажу! – капюшон, під вітром, злетів з русявої голови й Тимур побачив дівчинку: невисоку, струнку, з величезними переляканими очима.

Вона хотіла вирватись, але сили були нерівні, а ще від неї зовсім не тхнуло вулицею. Навпаки, дитина пахла ромашковим шампунем та навіть під світлом дворового ліхтаря можна було помітити, що дівчинка дуже вродлива.

– Пустіть, будь ласка, я більше ніколи сюди не прийду! – намагалося вирватись дівча. – Я ж нічого не зробила!

– Хто ти? Що робиш біля сміттєвих баків так пізно? Тобі що дня не вистачає збирати макулатуру? – обурювався житель висотки.

– Та не збирала я макулатуру. Просто шукала щось поїсти.

– Ти що бездомна? – здивувався Тимур, а ще подумав про те, що вона повинна гарно співати. Навіть зараз, коли дитина була страшенно перелякана, її голос звучав мелодійно.

– Так! Ні... – перестала сіпатися незнайомка з ароматом ромашки.

– Тобто сама ще не визначилася? Втекла від батьків за коханцем у велике місто, а він кинув? – адвокат Буянов чомусь раптом пригадав фільм «Красуня» з Джулією Робертс.

– Ні! Відпустіть, я піду, – трохи заспокоїлась дівчина відчуваючи, що цей чоловік не становить для неї загрози.

– Та як же відпустити, коли голодна? Я наполохав і ти не встигла знайти нічого в смітнику. Тим більше, що наші «постійні клієнти» вже досконало все вигребли. Ці інтелектуали слідкують за баками, чітко по розкладу. Пішли, в мене залишився шматок піци. Зігрієшся й поїси...

– Дякую, я не можу, – хотіла забрати руку дівчина, але Тимур притримував доволі надійно так, щоб не втекла.

– Чого це? Мене побачила й перехотіла? Ходімо. У шлунка сорому немає, а мозок якось переживе, – прочитав нотацію адвокат і рипнувся до свого під’їзду.

– Та не піду я лякати Ваших дітей. Ще й дружина, посеред ночі, такій гості не зрадіє. Навіщо Вам неприємності, шановний? – після цих слів Тимур нізащо не відпустив би дівча без пізньої вечері.

«Дійсно, бездомні наразі стають все більш виховані. Це вже навіть цікаво!» подумав він і посміхнувся:

– Не біда. Моя дружина й діти далеко звідси, тому не образяться. Пішли-пішли. Руки он, як у жабеняти, холодні.

Дівчинка мовчки знизала плечима та згодилась, адже при слові «піца» вона навіть здригнулась, а чоловік все ще завбачливо тримав її за рукав куртки.

В ліфті він, знову й знову, вивчав «не бездомну» та вже  розумів, що перед ним не дитина. Як на його професійний погляд, красуні з-за сміттєвих баків  було років вісімнадцять або навіть трішки більше. Просто від такого життя вона тендітна, наче колібрі. Ось чому в пітьмі він сприйняв її за бездомного доходягу.

У передпокої гостинний хазяїн допоміг неочікуваній гості зняти куртку й подав капці.

– Тут ванна кімната. Мий руки та прямуй до кухні, за стіл, – замкнув він двері й хотів, за звичкою, кинути ключі на столик, але передумав і сховав до кишені. При цьому жесті дівчина прилипла всім тілом до дверей та знову затремтіла.

– Що ви збираєтеся робити? Я кричатиму... – її прекрасні смарагдові очі збільшилися вдвічі й було видно, як шалено пульсує під кофтинкою перелякане серце.

– Хто ж тебе так налякав у настільки короткому ще житті? Я не ґвалтівник, дуже мені це треба! Йди помий руки, а я піду каву зварю, – кинув чоловік ключі на стійку й тоді дівча згодилося піти вмитися.

Тимур вже наливав до чашок каву, коли в кухні з'явилася красива юна принцеса з-за сміттєвих баків, і тихо сіла на вказане місце. По яскравих очах дівчини було видно, що аромати піци й кави будять в ній первісні інстинкти. Навіть якби вона дуже постаралась, то нізащо не змогла б втримати у собі страшенного голоду й бажання накинутись на кусочок сирної насолоди та зігрітись ароматним напоєм.

Маленькими ковточками хазяїн теплої оселі попивав каву і ввічливо чекав доки красуня, тремтячими від холоду руками, подужає шматочок піци. Періодично, щоб запити, вона виховано протирала пальчики серветкою, а Тимура вже просто розбирала цікавість: хто перед ним? Ну, не схожа вона на вуличну посіпаку!

Наразі дівчинка з’їла свій шматок, але в коробці ще залишився один великий кусень.

– Доїдай, якщо хочеш. Мені то буде зайвим, – жартома показав на підкачане тіло чоловік.

– Ні, дякую. Я вже не можу. Другий день тільки на воді з бюветів живу. Мабуть, тому й зсохлася, – теж пожартувала чи може пожалілася гостя, що вже зігрілася за столом.

– Ну, тепер розповіси: що з тобою сталося? – не відставав від неї Тимур.

Від підлоги з підігрівом йшло дбайливе тепло, а дівчина хоч і була ще доволі напруженою, та вже часто кліпала довгими віями, щоб не заснути.