Глава 23

Прокидатися з похмілля важко в будь-якому куточку Всесвіту, але прокидатися в тілі величезної  рептилії в сирій гномській шахті — це абсолютно новий рівень страждань.

Ріта повільно розплющила одне око. Світ навколо був тьмяним і кружляв у повільному, болісному вальсі під акомпанемент дикого гулу в її драконячій голові. В роті панувала така посуха, наче вона всю ніч не вино пила, а працювала промисловим феном. Голова просто розколювалася на тисячу дрібних гранітних камінців. «Оце так сходила на каву з дівчатами... Тобто з орками», — розпачливо подумала дівчина, боячись зайвий раз поворухнути носом.

Погрібок поступово оживав, наповнюючись стогонами, кректанням та важким диханням. Реальність безжально поверталася до кожного присутнього. Рудобородий гном Торін сидів на підлозі, тримаючись за свою розкішну руду шевелюру, і роздратовано бурчав на все підземелля:

— Пресвітлі підземні боги... Я ж пропустив вечірню перевірку гвардії фортеці! Мене тепер точно вважатимуть зрадником і шпигуном Даркмуру! Все, мені не можна повертатися на поверхню. Буду жити тут, у цьому погрібку, поки всі ці королі на горі не вгамуються і не переб'ють один одного!

Двоє орків із Даркмуру, Брок та гнівно зіщулена Грунда, страждали від не менш дикого головного болю. Проте, як справжні суворі бійці передової, вони миттєво знайшли рішення.

— Потрібно негайно поправити здоров'я! — хрипко пробасив Брок, закидаючи голову назад. — Запашне ранкове пиво лікує будь-яку недугу!

Вони з Грундою підійшли до сусідньої бочки і з гучним стукотом вибили дерев'яну заглушку, наливаючи густу піну в залізні кухлі. Ріта крізь напівзаплющені вії помітила, як грізна жінка-орк, перед тим як схопити кухоль, дуже обережно, тихенько та з ніжною посмішкою сховала ту саму дерев'яну квітку Грума глибоко у своїх шкіряних обладунках. Орк-ботанік Грум, який сидів поруч, помітив це і кумедно закрутив своїми великими гострими вухами, вмить забувши про головний біль.

Магістр Олдус, жалібно стогнучи й тримаючись за поперек, гарячково порпався у своїй похідній сумці серед сушених трав та флаконів. Нарешті його пальці намацали потрібний мішечок із дрібним сріблястим порошком.

— Знайшов... Слава вищій алхімії, знайшов! — пробурмотів старий маг і з розмаху всипав жменю порошку просто у відкриту бочку з пивом. — Зараз усім стане легше. Це мій фірмовий антипохмелін на основі гірського чистотілу.

Поруч на соломі тихо й поетично стогнав ельф Іліон, закриваючись зеленим плащем від слабкого світла каганців, наче від смертельного магічного променю. Його витончена ельфійська натура явно не була розрахована на таку кількість гном’ячого імпорту.

Едріан прокинувся майже одночасно з Рітою. Протягом кількох хвилин вони лежали абсолютно нерухомо, дивлячись  один одному в очі на відстані кількох сантиметрів і не маючи сил навіть підвестися. Голова нещадно боліла в обох, а у випадку Ріти — її гігантські лапи та довгий хвіст після вчорашнього ягідного вина погано слухалися, здаючись чужорідними стовбурами дерев. Лорд Валоріан досі лежав, зарившись обличчям у її шию та обіймаючи її велике тіло руками.

Ріта  хмільно зітхнула, випустивши крихітну хмарку пари, і її сором'язливий зараз бас тихо пророкотав прямо лорду в обличчя:

— Знаєш що, Валоріан... Після цієї ночі і такої близькості, та ще й у присутності стількох свідків... ти тепер просто зобов'язаний зі мною одружитися. У моєму світі порядні чоловіки після такого ведуть дівчину до РАЦСу.

Едріан, попри дикий стукіт у скронях, щиро всміхнувся. Його очі засяяли такою іронією, що серце Ріти всередині рептилії знову часто забилося. Лорд обережно погладив її по лусці:

— Я з радістю, Маргарито. Я вже прямо зараз почав серйозно перейматися питанням: де в усій Олантії нам знайти таку відважну швачку, яка погодиться пошити весільну сукню тридцятого розміру з урахуванням вирізів для крил та довгого хвоста? Це буде найдорожче вбрання в історії королівства.

— Ой, та йди ти... — винувато пробурмотіла Ріта, і рожева луска знову зрадницьки вкрила її щоки.

Вони потихеньку, крекчучи й тримаючись за стіни, почали підводитися. Магістр Олдус таки не збрехав — його чарівний сріблястий порошок подіяв ідеально. Кожен, хто випив по великому келиху пива з бочки, вмить відчув, як симптоми сильного похмілля відступають: туман у голові зникав, а в м'язах з'являлася колишня сила. Навіть ельф Іліон підвівся, пригладжуючи своє золоте волосся.

Лише Ріта ніяк не наважувалася випити вміст бочонка. Її шлунок всередині дракона жахливо мутило, до горла підкочувала млість, і вона боялася зайвий раз поворухнутися, щоб не влаштувати в льоху стихійне лихо.

— Ну давай, Маргарито, пий, — м'яко вмовляв її Едріан, підносячи великий кухоль прямо до її носа. — Олдус — геній. Стане легше, обіцяю.

До них підійшла Грунда, гігантська жінка-орк, і по-дружньому, з усієї сили гупнула Ріту своєю масивною зеленою долонею по лускатому боці, так що в льоху луна пішла:

— Пий, подруго! Не будь слабачкою! Наше бойове сестринство має тримати марку! Оркський розсіл і гномський ель піднімуть навіть мертвого ліча на ноги!

Підтримана своєю новою подругою та лагідним поглядом Едріана, Ріта заплющила очі і одним великим ковтком випила вміст кухля.Сталося диво. Вже за тридцять секунд нудота повністю зникла, голова стала світлою, а тіло наповнилося такою дивовижною легкістю, наче вона щойно випила свіжий детокс-коктейль після кросфіту.

— О-о-ох, добре... — задоволено пророкотала вона і солодко зажмурилася.

Проте остаточний шок наздогнав її за мить. Едріан, який сам ще не до кінця протверезів і діяв на автопілоті, помітив, що хвіст Ріти досі лежить посеред проходу, заважаючи гному котити нову бочку. Поки дракон ще розслаблено ніжився після напою і не міг повністю скоординувати рухи, лорд підійшов ззаду, нахилився, впевнено взяв її м'язистий хвіст обома руками біля самої основи і плавно перемістив його вбік, щоб ніхто ненароком не наступив. Він зробив це абсолютно механічно, розправляючи простір навколо.