Глава 21

Щойно з-за повороту долинули грубі підземні голоси, магістр Олдус зреагував миттєво. Він різко накрив долонею кристалічний набалдашник свого посоха, і м’яке фіолетове світло згасло. Шахту поглинула густа й непроглядна темрява, у якій чулося лише прискорене дихання Ріти. Повітря навколо вмить стало холоднішим, а застійний запах іржі та пилу тепер здавався загрозливим.

Загін завмер, втиснувшись у кам’яні виступи. За кілька секунд стіни тунелю почали повільно фарбуватися в теплі, тремтливі відтінки помаранчевого кольору. З-за далекого вигину гранітного коридору показалося кілька масивних постатей, попереду яких танцював яскравий вогник смолоскипа. Ця дивна компанія цілеспрямовано крокувала вглиб підземелля.

Коли вони порівнялися з бічним відгалуженням, де ховалися наші герої, світло вогню на мить вихопило їхні профілі. Ріта аж очі округлила від подиву. Попереду впевнено йшов кремезний, широкоплечий гном у шкіряному фартуху, з довгою заплетеною рудою бородою. А слідом за ним, абсолютно спокійно й розслаблено, крокували двоє величезних орків у важких обладунках.

Це було неймовірно дивно й ламало всі канони тутешнього світу. За словами Едріана, гноми та орки віками люто ворогували між собою, ділячи підземні шахти й золоті жили. Проте зараз ця трійця не намагалася відрубати один одному голови. Навпаки, вони жваво розмовляли про велику, абсурдну політику між усіма королівствами Олантії та Даркмуру, і про те, що ця безглузда війна за ресурси та магічний бурштин уже просто до смерті всіх дістала.

Вони йшли настільки впевнено, що ставало зрозуміло: цей занедбаний тунель для них — добре знайома дорога, і вони точно знають кінцеву мету своєї підземної прогулянки.

Едріан швидко оцінив ситуацію. Перезирнувшись у темряві з Грумом та Іліоном, він короткими, але чіткими жестами дав зрозуміти загону: «Ми йдемо за ними. Без шуму». Навіть магістр Олдус зацікавлено витягнув шию, поправляючи окуляри — науковий інтерес мага пересилив страх перед орками.

Перед тим як рушити, Едріан спробував акуратно відтіснити Ріту своєю рукою назад, показуючи, що їй краще залишатися в тилу про всяк випадок. Але де там! Дівчина на його  турботу лише гордо й ображено пирхнула носом, випустивши крихітну злісну хмаринку диму прямо йому на обладунки, демонстративно обійшла лорда по дузі й упевнено покрокувала слідом за Грумом.

Лорд Валоріан лише безсило похитав головою, а на його губах мимоволі з’явилася м’яка, тепла півусмішка. «Що за нестерпний, впертий характер!».. — подумав він, відчуваючи, як серце знову солодко стискається від ніжності. — Справжня катастрофа на чотирьох лапах. Але, мабуть, саме цим своїм непокірним духом вона мене й підкупила остаточно».

Вони просувалися похмурим коридором, наче тіні, ховаючись за виступами скель і тримаючи дистанцію від дивної трійці. І ось тунель несподівано закінчився масивними, оббитими залізом  дверима, які гном спокійно штовхнув ногою. Коли наші герої тихо зазирнули всередину, їхнім носам відкрився такий приголомшливий букет ароматів, що Ріта ледь не замурчала на все підземелля.

Тут абсолютно не пахло вогкістю чи іржею. Велика, вирубана в суцільному граніті кімната була справжнім підземним погребом вищого гатунку. Вона була вщент заставлена величезними дубовими бочками, від яких ішов густий, солодкий і запаморочливий запах старого виноградного вина, елітного гномського елю та хмільного пива. На стінах весело горіли олійні каганці, створюючи затишну, майже домашню атмосферу трактиру.

Трійка невідомих спокійно й по-хазяйськи розташувалася навколо великого дубового столу по центру. Було очевидно, що вони заходять сюди занадто часто, почуваються тут у повній безпеці й влаштували собі секретний притулок від світової війни. Гном уже встиг відкрити одну з бочок і якраз наливав густий темно-рубіновий напій у великі залізні кухлі.

І саме в цей ідилічний момент кулінарного релаксу важкі дубові двері з голосним скрипом відчинилися.

Першим у погрібок упевнено ввійшов лорд Едріан, рука якого спокійно лежала на ефесі меча. Слідом за ним, ледь пригинаючи голову під низьку стелю, ступив гігантський орк Грум та золотоволосий ельф Іліон із надмінним виразом обличчя. Магістр Олдус швиденько протиснувся останнім і відразу почав усаджуватися на маленький ящик трохи осторонь, про всяк випадок тримаючи свій посох напоготові, щоб не заважати великій бійці, якщо вона зараз почнеться.

Але фінальну крапку в цій виставі поставила Ріта. Оскільки кімната була не надто великою, велика морда дракона протиснулася прямо в дверний проріз, опинившись майже над самим столом. Ріта з цікавістю втягнула носом хмільні аромати винограду й гучно пирхнула гарячою парою на гнома, який якраз тримав у руці повний кухоль.

Ефект був миттєвим. Бідний рудобородий гном від несподіванки й дикого шоку перед великим монстром видав таку гучну, панічну гикавку, що його кухоль ледь не випав із тремтячих рук. На секунду в підземному погребі настала німа сцена.

Всі троє невідомих так і застигли на своїх лавах із піднятими кухлями, перетворившись на статуї. Картина збоку виглядала неймовірно комічно: піднята брова лицаря Едріана з  хитрою півусмішкою; гігантський орк Грум, який почав дуже повільно й методично поплескувати долонею по своїй бойовій сокирі, натякаючи на серйозність намірів; витончений ельф, що розглядав свої нігті з таким виглядом, наче він прийшов на королівський прийом, а не в брудну шахту; і велика морда Ріти, яка винувато кліпала великими очима, розуміючи, що знову зіпсувала комусь апетит.

Вони стояли так секунд десять, чекаючи на крики, лайку чи дзвін зброї.

Аж раптом один із орків, що сидів за столом — неймовірно широкий у плечах велетень у шкіряному жилеті — повільно опустив свій кухоль на дошки столу. Він пильно оглянув Грума, потім Ріту, потім ельфа, і раптом його ікласта паща розпливлася в такій неочікуваній посмішці. Орк видав розкотистий бас, у якому зненацька почулися дуже грубі, але стовідсотково жіночі інтонації: