Глава 16

Золотоволосий ельф Іліон виявився не просто пафосним поетом, а й справді незамінним провідником. Він упевнено вів їх крізь заплутану мережу магічних лабіринтів ельфійського кордону. Там, де Едріан раніше бачив лише смертоносні пастки, Іліон легким рухом тонкої руки малював у повітрі сяйливі знаки, безпечно вимикаючи захисні закляття.

Поки вони йшли під сріблястими кронами гігантських кленів, ельф ні на секунду не замовкав, продовжуючи закидати Ріту витонченими компліментами та заглядати в її великі зелені очі. Едріан ішов трохи попереду. Кожен новий комплімент ельфа відгукувався в його серці неприємним уколом ревнощів.

Нарешті, проминувши завісу густого магічного туману, вони вийшли до затишної скельної розсілини. Тут ховалося тимчасове пристанище мага. На порозі великої, прихованої ілюзією печери їх зустрів сам магістр Олдус — сивобородий старий у потертому фіолетовому плащі, обвішаний десятками дивних амулетів.

Побачивши компанію, що вийшла з туману, старий маг ледь не впустив свій магічний посох, а його очі округлилися від повного ступору.

— О пресвітлі вищі сили... — пробурмотів Олдус, гарячково протираючи окуляри. — Едріане, хлопче, я, звісно, знав, що ти вмієш знаходити союзників, але щоб ТАК ПРИЦІЛЬНО... Людський генерал, орк із армії Даркмуру, ельфійський гвардієць і... Торне? Що з тобою? Чому ти дивишся на мене так?

Маг швидко прихистив різнобарвне товариство у своїй печері, і всередині вона виявилася просто дивовижною. Тут панував приємний, затишний напівморок, який розганяли десятки сяйливих кристалів на стелі. Печера була просторою, чистою й напрочуд теплою, а повітря було наповнене солодким ароматом свіжої хвої, сушених лісових ягід та дорогого ельфійського тютюну. На кам'яних виступах лежали цілі купи соковитих фруктів.

Але найбільшим, просто мегакосмічним подарунком доля порадувала Ріту. У дальній частині печери, серед гладких гранітних брил, ховався великий природний басейн із прозорою, чистою і — о божечки! — гарячою термальною водою. З басейну піднімалася легка, розслаблювальна пара.

Поки чоловіки — Едріан, маг, орк та ельф — активно жестикулювали біля великого столу з картами, гарячково з'ясовуючи деталі й розповідаючи магу про дивовижну ситуацію, в яку потрапила дівчина, сама Ріта вирішила влаштувати собі повний релакс.

Вона акуратно залізла просто в теплу воду. Тіло дракона ідеально помістилося в природній ванні. Варто було гарячій воді обійняти її, як Ріта видала такий розкотистий задоволений драконячий стогін, що зі стелі печери ледь не посипалися дрібні камінці.

«О так... — блаженно подумала дівчина, заплющуючи очі й повністю розслабляючи втомлені від довгих переходів м'язи. — Це просто божественно. Чистий люкс. Справжній спа-курорт середньовічного зразка! Для повного щастя мені тепер не вистачає лише якісного масажу...»

Вона розлінивилася настільки, що відкрила одне око й критично придивилася до ельфа та орка, які миттєво включилися в конкурс «догоди прекрасній леді». Ельф із витонченим уклоном підносив їй соковиті грона лісового винограду на срібній таці, а Грум турботливо підкочував лапою гігантські стиглі груші. Ріта ліниво ловила фрукти прямо пащею, але щодо масажу в неї виникли великі сумніви. «Ні, ці вухаті й зелені джентльмени мені тут не помічники, — філософськи міркувала дівчина, задумливо ворушачи кінчиком хвоста під водою. — У них просто сили не вистачить, щоб нормально пром'яти мою нову, лускату шкіру. Хіба що Грум спробує своєю важкою сокирою по спині постукати, але це вже буде не релакс, а замах на вбивство».

Едріан, намагаючись слухати мага, раз у раз злісно косився на басейн. Бачити, як його грізний ящір кокетливо ніжиться в гарячій воді, поки ельф підносить йому виноград із рук — це остаточно добивало психіку лорда.

Тим часом магістр Олдус та лорд Едріан перейшли до активних дій. Для Ріти їхні дослідження та ритуали здалися абсолютно не магічними, а скоріше якимись складними науковими розрахунками з підручника вищої математики. Маг розставив навколо басейну великі дзеркальні кристали, дістав величезну лінійку з білої кістки, штангенциркуль і почав гарячково щось вимірювати в повітрі, записуючи довгі стовпчики незрозумілих рун та цифр на великому пергаменті. Олдус щось бурмотів собі під ніс, вираховував траєкторії сяючих ліній магічного поля, які пульсували навколо лускатої голови Ріти, і постійно звірявся зі стародавніми таблицями.

Нарешті, після двох годин безперервного креслення та вимірювань, старий маг важко зітхнув, зняв окуляри і стомлено погладив бороду. Його обличчя стало неймовірно серйозним.

— Ну що, хлопче... у мене для тебе дві новини, — звернувся Олдус до Едріана, поглядаючи на Ріту, яка якраз задоволено пускала бульбашки вогню у воді, створюючи ефект джакузі. — Мої розрахунки магічних коливань чітко підтверджують: над твоїм драконом дійсно провели дуже складне, темне і підступне ментальне дійство. Причому зробили це прямо в королівському таборі Олантії напередодні вашого виходу. Мета закляття була очевидною — повністю ліквідувати або знищити Торна як твою головну бойову силу, щоб послабити твій загін перед вирішальною битвою з Даркмуром. Це очевидна змова у вищих ешелонах влади короля Олантії.

Едріан стиснув зуби, його очі холодно блиснули:

— Я так і знав. Головний радник короля... Маг Малкіор давно копав під мене. Але чому Торн заговорив жіночим басом про «Київ»?

— Ось тут і криється найцікавіше, — Олдус підійшов до краю басейну, пильно дивлячись у бурштинові зіниці дівчини. — Малкіор використав стародавнє закляття «Вигнання душі в порожнечу». Але оскільки Торн — вищий магічний дракон із шаленим енергетичним захистом, його душевна матриця дала потужний зворотний рикошет. Закляття зламалося, викривило простір і час, створивши ментальний коридор між світами. І замість того, щоб знищити Торна, магія просто всмоктала першу-ліпшу сумісну душу з паралельного всесвіту. Нею й виявилася наша леді Маргарита, яка в цей момент спокійно спала. Твоя душевна енергія, дівчино, ідеально підійшла під захисні параметри луски Торна.