Глава 14

Поки Ріта та Грум тихо шепотілися в яру, оточеному густими заростями дикого хмелю, за ними з-за сусіднього срібного куща магнолії пильно стежив ще один свідок. Цього разу це був не промоклий гоблін з даху, а справжній мешканець цих лісів — ельф.

Він підкрався абсолютно безшумно, маючи намір розвідати, що за чужинці порушили кордон. Але те, що він почув, повністю паралізувало його. Історія про дівчину Маргариту з таємничої планети «Київ», яка застрягла в тілі бойового дракона Олантії, страждає через відсутність манікюру та кави, а тепер укладає таємний союз із орком, настільки вразила ельфа, що він буквально заціпенів. Від емоційного шоку його рука сіпнулася, і він видав свою присутність — ледь помітно рипнула тонка суха гілочка під його  чоботом.

Для звичайної людини цей звук потонув би в шелесті листя. Але орк багато років прослужив у передових військах Даркмуру і займався професійною розвідкою. Його великі  вуха миттєво зафіксували чужий рух.

Грум зреагував як ідеально навчений воїн. Одним блискавичним стрибком він перемахнув через повалену колоду, залетів у кущі магнолії і через секунду виліз звідти, тримаючи за комір розкішного зеленого плаща ельфійського воїна. Ельф від несподіванки навіть не встиг дістати з-за спини свій  лук чи подати магічний сигнал своїм побратимам, тож допомоги йому чекати було нізвідки.

Орк із розмаху опустив бранця на землю прямо перед носом Ріти.

— Ось, виловив шпигуна, — басовито пробурмотів Грум, чухаючи потилицю своєю гігантською долонею. На його обличчі з'явився вираз повного філософського роздуму. — А що з ним тепер робити — поняття не маю. Просто скрутити йому шию, як ми зазвичай робимо в армії Даркмуру, якось зовсім недоречно при дівчині. Леді Маргарита таку брутальність не схвалить.

Ріта розгублено застигла, переводячи погляд із величезних біцепсів орка на полоненого. Ельф був класичним представником своєї раси: витончений, стрункий, із довгим золотавим волоссям, гострими вухами та неймовірно пафосним виразом обличчя, на якому зараз змішалися дикий жах від виду дракона та вроджена аристократична гордість.

Дівчина гарячково міркувала. Лорд Едріан десь там один, пробирається через патрулі і щось занадто довго не повертається. Може, його вже схопили?

— Так, спокійно, — рикнула вона, від чого бідний ельф рефлекторно заплющив очі, чекаючи, що його зараз спопелять. — Якщо Едріан потрапив у біду, у нас є ідеальний план. Ми візьмемо цього вухатого аристократа в заручники, прийдемо до його соплемінників... чи як там вони у вас називаються, і зажадаємо обміну! Нехай видадуть нам мага Олдуса і нашого невгамовного лорда, інакше ми їм тут увесь ландшафтний дизайн перетопчемо!

Почувши про «заручника» та «топтати дизайн», ельф зрозумів, що магічні патрулі його не врятують, і нарешті заговорив. Його голос, попри тремтіння від страху перед здоровенною рептилією, звучав напрочуд мелодійно та емоційно.

— Благаю, не треба нічого топтати! — вигукнув він, картинно притиснувши руку до грудей і відкидаючи пасмо золотого волосся назад. — Я не звичайний патрульний! Мене звати Іліон. І я... о, пресвітлі зірки, я просто не міг не слухати вашу розмову! Вона розірвала мою душу на шматки!

Ріта придивилася до ельфа ближче, опустивши свою масивну морду майже до його обличчя. І тут вона помітила: з-під його розкішного військового плаща виглядала не додаткова зброя, а сувій дорогого пергаменту та витончене ельфійське перо, а сам він дивився на світ поглядом глибоко незрозумілого митця.

Іліон страждав від жахливої творчої кризи та поетичної депресії. Його вигнали в патруль на кордон просто тому, що в палаці ельфійського короля всі втомилися від його тужливих віршів про тлінність буття та нерозділене кохання.

Для Маргарити з Києва, яка все життя крутилася в маркетингу та обожнювала психологічні тренінги, це був ідеальний гачок. Вона миттєво підібрала ключик до цього ельфа.

— Зачекай, Іліоне... — вже набагато м'якше, з чисто жіночим розумінням пророкотала вона, кумедно нахиливши голову набік. — Ти що... поет? Тебе теж не розуміє це жорстоке, суворе суспільство, зациклене на війні та магічних статутах?

Ельф застиг, і його блакитні очі округлилися від подиву.

— Ти... ти відчуваєш це, о велична Маргарито? — з надією та трепетом у голосі прошепотів він. — Так! Вони вигнали мене сюди, у ці дикі хащі, охороняти ці кляті кущі! Король сказав, що мої елегії надто депресивні і деморалізують королівську гвардію! Ніхто, ніхто в усьому Вічному Благословенні не бачить глибини моєї поетичної туги!

— О, як я тебе розумію, брате по нещастю! — емоційно заревла Ріта. — Світ такий стереотипний! Ось подивись на мене. Мене всі бачать як безжальну машину смерті Торна, яка має спалювати ворогів і грізно гарчати. А я, може, хочу вдягнути красиву сукню, пити лате на літній терасі й обговорювати сучасну літературу! Ми обоє затиснуті в рамки жахливої зовнішності чи соціальних очікувань, попри нашу ніжну внутрішню красу!

Іліон дивився на великого синьо-чорного дракона, і в його ельфійському серці щось безповоротно спалахнуло. Перед ним була не просто рептилія. Це була справжня, велична Муза з магічної планети «Київ», яка зрозуміла його з першого слова! Вона побачила в ньому не просто невдаху-патрульного, а великого, невизнаного митця.

Ельф миттєво забув про свій страх, про королівський нейтралітет і про обов'язок. В його очах з'явилося палке, фанатичне бажання завоювати увагу цієї дивовижної дівчини в тілі дракона. Він упав на одне коліно, витончено схопив лапу Ріти — прямо за один із гігантських чорних кігтів — і палко притиснув її до своїх губ.

— О, прекрасна леді Маргарито! — з глибоким захопленням вигукнув ельф Іліон, дивлячись на неї закоханими очима. — Ти повернула мені смак до життя! Твої слова — це чистий нектар для мого зраненого серця! Я клянуся, що стану твоїм особистим поетом і лицарем! Я допоможу тобі знайти цього старого мага Олдуса, я проведу вас через усі ельфійські таємні магічні лабіринти, і я напишу про твій кросфіт найвеличнішу поему в історії нашого народу!