Глава 2

Ріта, не розуміючи, що відбувається, кліпала на цього, доволі привабливого треба сказати, чоловіка, хаотично перебираючи в голові варіанти цього безумства. Ну не може це бути правдою. Вона, звісно, любить почитати на ніч фентезі чи ще якісь цікаві історії, та ніколи не думала, що таке може трапитись із нею. Раптом в її голову прийшла геніальна ідея.

— Це просто сон. Звичайний, кольоровий, дуже реалістичний сон через хронічне недосипання та надлишок фентезі-серіалів, — впевнено пророкотав грізний бас Ріти, від якого в радіусі п'яти метрів знову затремтіла трава.

Вона проігнорувала витріщені очі солдатів та ошелешений погляд лорда Едріана.

— Якщо це сон, то з нього треба просто правильно вийти, — вмовляла вона сама себе. — А як прокидаються нормальні люди? Правильно — засинають назад, щоб потім розплющити очі від нормального будильника у власному ліжку.

Ріта рішуче розвернулася, підібгала під себе масивні лапи і спробувала вмоститися на траві. Проте довгий лускатий хвіст ніяк не хотів акуратно складатися, раз у раз норовлячи залізти в чиєсь згасаюче багаття. З п’ятої спроби вона все ж уляглася, заплющила великі драконячі очі, накрила носа кінчиком шкірястого крила і почала подумки рахувати до десяти, намагаючись ігнорувати запах багаття та іржання коней.

Однак у плани командира загону жодні затримки не входили. Лорд Едріан Валоріан абсолютно не вірив у нісенітниці про «Київ», «маргаритки» і якісь там «качечки». Він був переконаний: його найкращий бойовий дракон Торн просто вирішив влаштувати дурну та абсолютно несвоєчасне блюзнірство. Можливо, об'ївся якоїсь дурман-трави в лісі або просто показував характер через те, що його змусили підніматися на світанку. Хоча за останні п'ять років за Торном такого дивакуватого маразму ніколи не помічалося.

Едріан рішучим кроком підійшов до розпластаного на землі дракона і знову гучно постукав залізною рукавицею по його лускатому боці.

— Торне! Досить блазнювати! — підвищив голос лорд, у якого вже починало сіпатися око. — Мені байдуже, які сни тобі сняться і ким ти себе уявив. Загін готовий. Король чекає. Твоє завдання — забезпечувати прикриття з повітря, а не вдавати з себе здохлу рептилію. Вставай, кому кажу!

Ріта розплющила одне око. Прямо перед її мордою стояв цей впертий суворий красунчик і заважав їй повертатися в реальний світ. Його нетерплячість починала її серйозно дратувати. «Ах так? Ти хочеш, щоб я встала? Ну то нарікай на себе, залізний ти дроворубе!» — розлючено подумала вона.

До того ж Ріта зрозуміла: просто так цей сон її вже не відпустить. Тіло відчувалося задерев'янілим, м'язи ломило, а крила здавалися якимись чужорідними простирадлами. Як досвідчена спортсменка, вона знала єдиний і найкращий спосіб повернути контроль над м'язами і розібратися з цим новим анатомічним непорозумінням. Зарядка. Або ще краще — хороша, глибока ранкова йога.

Ріта різко підхопилася на всі чотири лапи. Едріан ледь встиг відскочити, коли грізний синьо-чорний дракон раптом витягнув передні лапи далеко вперед, опустив грудну клітку до самої землі, а свій масивний зад із хвостом задер високо вгору.

— О-о-ох, як тягне поперек... — видала вона. Але з пащі вирвалося люте, низьке, утробне рикання: — ГРРРХ-Х-Х-ГРРРР!

Це була класична поза «собака мордою вниз», виконана лускатим монстром на відмінно. Солдати навколо синхронно охнули і похваталися хто за зброю, хто за голову.

— Торне... що ти робиш? — тихо, зі щирим здивуванням у голосі запитав Едріан, дивлячись на дивну поведінку дракона.

— Не заважайте, у мене розминка! — пророкотав у відповідь страшний голос Ріти, поки вона переходила в позу «кобри», прогинаючи спину і витягуючи довгу шию до неба. Вона із задоволенням заплющила очі, відчуваючи, як хребці стають на місце. — Так, тепер треба потягнути задню поверхню стегна...

Дракон кумедно переступив з лапи на лапу, підняв одну задню кінцівку вбік, намагаючись зробити ластівку, але не втримав рівновагу на трьох точках і з гучним гуркотом повалився на бік, ледь не розчавивши командирський намет.

— Дідько! Центр ваги в цьому тілі просто жахливий! — прогримів її грізний бас на весь табір, хоча сама Ріта роздратовано пихкала, лежачи на траві і смішно дриґаючи лапами в повітрі.

Едріан застиг на місці. Його воїни стояли з відкритими ротами, геть забувши про те, що треба згортати табір. Один із найдосвідченіших сержантів повільно перехрестився і прошепотів: «О пресвітлі боги, наш Торн зламався... Привезіть святої води».

Лорд Валоріан потер скроні пальцями, намагаючись зберегти залишки здорового глузду.

— Ти... ти щойно намагався танцювати ельфійські танці, Торне? Чи це якийсь новий ритуал залякування ворогів перед боєм? Бо якщо вороги це побачать, вони дійсно помруть. Від сміху!

Ріта граційно (як їй здавалося) піднялася, обтрусила крила від сухого листя і гордо задерла носа.

— Це не танці, це стретчинг! Елементарна база для суглобів, неуку! Ладно, раз ми вже прокинулися у

 цьому твоєму дивному заповіднику мені потрібен сніданок. Без кави я взагалі не функціоную. Можливо, коли я вип'ю кави, я прокинуся від цього кошмару.

У цей момент до них несміливо підійшов молодий кухар загону. У руках він тримав величезне дерев'яне відро, доверху наповнене шматками сирого, кривавого м'яса на кістках — традиційний раціон бойового дракона.

— Ось... ваша милість... сніданок для Торна, — заїкаючись, промовив хлопець і поставив відро перед носом Ріти, після чого миттєво відбіг на безпечну відстань.

Ріта з цікавістю зазирнула у відро. Побачивши сиру, вологу яловичину з характерним запахом крові, її людський шлунок усередині драконячого тіла ледь не вивернуло. Морда дракона скривилася в такій гримасі відрази, яку це нещасне створіння не видавало навіть при виді отруйних болотяних гадюк.

— Фу! Це що за гидота?! — заревів рокочучий бас Ріти, від чого бідний кухар ледь не заліз у кущі. Дівчина демонстративно відвернула голову і підштовхнула відро лапою назад до Едріана. — Заберіть це негайно! Воно ж сире! Ви що, хочете, щоб у мене сальмонельоз почався або глисти?!