Розділ V

Розділ. V

Київ. 30.07.2030.

Розмова з Черняковим справила на Цимбаліста неабияке враження. Лише вийшовши зі шпиталю підполковник раптом збагнув, якими небезпечними насправді виявилися прибульці. Адже вони спромоглися інфікувати його бійця, якому, як тоді здавалось, нічого не загрожувало. Отже, вони володіють потужними технологіями впливу і у разі наступної агресії із Космосу, Цимбаліст зі своїми «кентаврівцями» та усією технікою і найновітнішими видами озброєння, можуть виявитися абсолютно беззахисними перед гуманоїдами. Якщо ті і справді є високорозвиненою цивілізацією, то, проаналізувавши причини невдалого вторгнення на Землю, можуть вигадати щось зовсім інше – щось таке, супроти чого він – підполковник національної служби безпеки Євген Цимбаліст – не зможе нічого протиставити. Ця думка настільки вразила, що чоловік півдня ходив геть розгубленим.

Ввечері того ж дня, Цимбаліст відмовився разом з усією родиною сидіти перед телевізором, переглядати новини та кінофільм. Натомість він пішов до своєї кімнати, зачинився, влігся на застелене ліжко і уп’явся важким поглядом у стелю. Стеля була підвісною, по периметру обведена численними ліхтарями. Увімкнені усі разом, але на мінімальну потугу, ліхтарі створювали дивне видиво квадрата, щось на зразок злітно-посадкової смуги. Це дозволяло сконцентруватися на думках і не відволікатися на дрібниці.

Два питання не давали Цимбалісту спокою: «Чому заразився капітан Кривенко?» та «Що протиставити позаземлянам у разі їхнього наступного нападу на планету?». Чоловік раз у раз аналізував останню операцію, згадував її крок за кроком, епізод за епізодом, проте спромігся збагнути лише одне – чому саме загинув досвідчений вояк.

Те чому Кривенко перетворився на потвору, було певною мірою зрозумілим. Інфікування відбулося через повітря, подряпини на тілі чи ще якусь причину. В організм капітана потрапили біологічні речовини позаземного походження, які почали руйнувати його людську природу, змінювати код ДНК. Усе це привело до незворотних фізіологічних метаморфоз. «Отже, на момент смерті капітан офіційно, відповідно до судово-медичної експертизи, вже не був людиною», – міркував Цимбаліст. «Тоді питання полягає в іншому: на момент звітування про виконане завдання, був Кривенко людиною чи вже став потворою?». Це і справді було незбагненно. Цимбаліст часто згадував Славкові останні слова: «Все добре... Можна заходити», що мало означати лише одне – операцію скінчено, а всіх терористів винищено. Навіть голос капітана був якимось дивним – позірно бадьорим, переможним, проте в тембрі явно відчувався дивний смуток. І одразу після того, як він відзвітував про завершення спецоперації, за кілька секунд пролунав вибух. Радіозв’язок урвався.

«Чому так сталося? Якщо Кривенко перетворився на позаземну істоту – а це було доведено, – то він дійсно мав би зробити усе для того, щоби вийти до людей. Якщо правда, що ті потвори здатні були перетворювати землян на подібних до себе лише за допомогою погляду – візуального контакту, – то поява нової потвори у оточенні вояків спецпідрозділку мала викликати незворотну реакцію. Усі почали б перетворюватися на потвор, пошесть вийшла б за межі ЦКП, за межі заводу, міста. Все – достатньо було б кількох днів, щоби земна цивілізація перестала існувати. Але цього не відбулося. Випадковість? Можливо. А може закономірність?»

Цимбаліст раптом згадав портмоне, яке знайшли біля тіла загиблого капітана. Воно було розкрите, і в ньому знаходилось фото родини Кривенків. Цимбаліст забрав його собі, не наважившись одразу передати портмоне вдові Славка. Заплямоване кров’ю загиблого чоловіка, воно могло б викликати у Олесі непередбачувану реакцію. Тому Цимбаліст про всяк випадок притримав його біля себе. І зараз це портмоне могло допомогти йому встановити істину, тобто з’ясувати, чи була загибель капітана випадковою, внаслідок трансформації, чи навпаки – усвідомленим вчинком людини. «Людини? Чи потвори?» – це запитання змусило Цимбаліста серйозно замислитися.

«Той факт, що біля тіла загиблого капітана знаходилось розкрите портмоне, у якому було фото його родини, – розмірковував Цимбаліст, – свідчило радше на користь того, що капітан вчинив самогубство свідомо. Він зрозумів, що має можливість бачити, тому дістав портмоне, востаннє поглянув на дружину і сина, і лише після того підірвав себе. А може, він витягнув портмоне випадково? Тобто, перетворившись у монстра, Кривенко почав порпатися у своїх кишенях, діставати звідти все що там було, розглядати усі речі, намагаючись зрозуміти що то є, а коли у руках опинилась граната то ці пошуки раптом скінчились». Подібний розвиток подій був логічним і можливим, але Цимбалісту не хотілось його приймати. Підполковник радше хотів бути впевненим у тому, що все закінчилося інакше, так як і повинно було закінчитися за законами людського існування, коли людина свідомо жертвує собою заради інших. Тому він мимоволі примусив себе повірити у таку легенду:

а) виконуючи бойове завдання, сліпак Кривенко був випадково інфікований гуманоїдами, тобто перетворився на позаземну істоту;

б) внаслідок цього він отримав змогу бачити все, що відбувалося навколо, проте свідомість у нього залишилась людською;

в) усвідомивши це, капітан витягнув із кишені портмоне з фотографією родини і востаннє поглянув на нього;

г) після цього він відзвітував про вдале закінчення спецоперації і висмикнув кільце гранати.