Розділ XXІ

Розділ. XXI

Питання щодо проведення спецоперації з ліквідації терористів вирішилось швидко. Коли Цимбаліст зібрав усю необхідну інформацію щодо можливих наслідків застосування радикальних засобів винищення істот, то майже одразу у його голові виникло єдино вірне рішення. Він уважно поглянув на Кривенка, поклав йому на плече свою важку долоню.

– Славо, на тебе уся надія.

Капітан німував, хоча й був трохи здивований словами командира.

– Слухай мене уважно. У ситуації, що склалася, залишився єдиний можливий вихід. Ми спочатку запустимо у приміщення ЦКП газ, який приспить усіх тих потвор, а потім від тебе особисто залежить, чи зможуть зайти у приміщення твої товариші. Коли ці потвори поснуть, ти зайдеш туди і навпомацки, обійдеш їх усіх і кожному заженеш у потилицю кулю. Навіть дві. Ти розумієш мене, Славо – кожному! Не оминути жодного. Можеш навіть для певності відрізати їм голови. Окрім тебе, цього зробити не зможе ніхто. Помацки, із зав’язаними очима ніхто туди не пробереться. А раптом хтось із тих паскуд не засне? Впустити усередину цілу команду – це дуже небезпечно. У кращому випадку хлопці з переляку можуть постріляти одне одного у темряві. У гіршому – матимемо ще кілька десятків потвор, проте вже озброєних. Ти сам все чув: ті холєри здатні вбити самим лише поглядом – перетворюють людину на чудовисько. Дідько його знає, як то воно відбувається! Але ти не можеш їх бачити, тож тобі нічого не загрожує – ти легко впораєшся. Я в тебе вірю, Славцю! Ми всі в тебе віримо. І ми чекатимемо тут твоєї команди: щойно ти скажеш, що усі ті потвори холодні, як ми негайно заходимо.

Цимбаліст змовк і Кривенко зрозумів, що комбат очікує від нього відповіді – чи слова беззастережної готовності виконати наказ, чи, може, слів сумніву і невпевненості у власних силах.

– Євгене Івановичу, я готовий це зробити негайно.

Голос чоловіка був тихий, проте у ньому вчувалася неабияка рішучість, прагнення притьмом кинутися у бій, щоби винищити тих тварюк усіх, до останньої ноги. Підполковник поклав капітану на плечі іншу руку. Полегшено зітхнув, гейби те, що він почув, зняло з його душі важкий тягар.

– Я був у тобі впевнений від самого початку, Славцю. Тим паче, що ти добре підготовлений і тобі нічого не загрожуватиме: ти не бачитимеш їхніх облич, до того ж усі вони спатимуть. Хоча, вбивати сплячих – справа не з приємних. Але ж то не люди, то – потвори.

Комбат притиснув Кривенка до своїх грудей, м’яко, по-батьківські, поплескав його по спині й мовив, прихилившись до вуха:

– Не хочу бути пафосним, але… Позаду тебе стоятимуть твої товариші. Твоя країна. І... твоя родина.

– Я все розумію, Івановичу. Не переймайтесь, завдання я виконаю.

– Добре, синку, я в тебе вірю. Тоді – уперед!

За п’ять хвилин комбат доповів голові Комітету з національної оборони про свій план дій. Як не дивно, проте керівництво до того плану поставилося схвально: певно розуміли, що, незважаючи на не типовість ситуації та особливу небезпеку, що загрожувала державі, рішення про застосування зброї масового враження прийнято не буде, навіть на найвищому рівні. Але план дій, що його запропонував підполковник Цимбаліст, був досить ризикований і вимагав всебічного і надзвичайного обговорення. Тому для детального аналізу плану було вирішено скликати нараду.

За півгодини план було затверджено. Усі розуміли, що кращого варіанту просто не існує, і єдиним зауваженням було: у випадку, якщо раптом капітану Кривенку не вдасться впоратися із супротивниками, спецпідрозділ має застосувати вогнекиди, які просто знищать приміщення ЦКП разом з усіма його мешканцями, документами та численною відео- та електронною апаратурою. Звичайно, усі розуміли негативні наслідки цього радикального кроку, якщо все ж таки доведеться його застосувати, особливо зважаючи на ті матеріальні збитки, що їх понесуть і «Південмаш», і ЦКП, і Національна космічна агенція, адже усі оті численні супутники та космічні кораблі, які нині літають довкруж Землі, без радіозв’язку з Центром керування польотами умить перетворяться на звичайнісінький, переповнений коштовними електронними системами металобрухт. Проте на кону дійсно стояло життя та благополуччя усієї цивілізації, і вибирати не доводилось. А тому комісія дала повну згоду.

Минуло ще півгодини і вояки спецзагону зайняли свої місця, опустивши на обличчя скляні куленепробивні заборола та націливши зброю на великі подвійні залізні двері, що герметично й надійно захищали людей від потвор.

Вояки технічної групи за допомогою дрилів просвердлили у стіні, майже на рівні долівки, кілька наскрізних дірок і почали застромляти туди довгі пластикові шланги, які були під’єднанні до десяти балонів з газом, що мав властивість присипляти живих істот, проте у великих дозах міг навіть вбити. За командою Цимбаліста техніки відкрутили крани і сивий, густий газ під великим тиском навально посунув у приміщення ЦКП. Чоловіки застигли, нетерпляче очікуючи, коли увесь вміст металевих балонів вийде назовні. Балони шипіли, довгі шланги легенько тіпались, пропускаючи крізь себе вбивчий засіб, що його створив рухливий та безжалісний у власному, завжди неситому прагненні пізнати світ людський розум. Вояки міцно стискували зброю, а усі представники комісій та держадміністрації вже надійно переховувались в одному з численних приміщень велетенського «Південмашу», в оточенні озброєних охоронців. Операція по винищенню позаземних істот розпочалася.