Розділ V

Розділ. V

Родина вже сиділа за столом у кухні, терпляче очікуючи лише його – господаря: дружина Олеся не зводила пильного погляду очей з постаті чоловіка, ніби намагалась зауважити у його обрисах щось особливе, чого не помітила одразу, першої миті, коли Славко переступив поріг; малий Ромко тримав у руці виделку зубцями д’горі і нетерпляче очікував, коли татусь сяде поряд з ним. На столі у тарілках стояли овочеві салати, відварена картопля та сосиски, порізаний у таці хліб, соки у склянках.

Кривенко сів за стіл, обвів поглядом присутніх, приязно усміхнувся, мовив:

– Усім смачного!

І дружина, і син, ніби луна у карпатських горах, згуртовано відгукнулися:

– Смачного! – після чого почали неквапливу родинну вечерю.

Чоловік вечеряв з насолодою, відчуваючи як його тіло та мозок, що зголодніли протягом бурхливого та насиченого подіями дня, поступово заповнюються енергією та теплом. Малий Роман про щось філософствував уголос, переповідаючи події дня, який він провів разом з мамою, проте Славко був настільки зосереджений на процесі споживання страви, що мимоволі пропускав ті слова малюка повз вуха. Олеся зауважила стан чоловіка й спробувала зупинити хлопчика, проте Роман аніскільки на те не зважив: поява батька була для нього довгоочікуваним і бажаним явищем, а тому було конче необхідно розповісти таткові про все, що трапилось протягом дня.

– ...А потім ми з мамою пішли на карусель, і я там катався. На каруселі був один хлопчик, так він сказав, що йому тато купив дорослий велосипед і він тепер може швидко їздити. А я йому сказав, що мій велосипед швидший, і взагалі у мого тата є «Фольксваґен», і тому його ніхто не наздожене. А потім ми пішли до «Сніжинки» і їли там морозиво з полуницею. І я з’їв аж дві порції...

На холодильнику стояв невеличкий плаский телевізор. Яскравий сяючий екран миготів, переливаючись різними барвами, зі стереоколонок лунав притишений звук, який непомітно вплітався у гомін співрозмовників. Саме йшли вечірні новини і постать диктора, що звично оголошував різноманітну інформацію, час від часу замінювалася відеосюжетами. Славко не зважав і на телевізор: він мовчазно поглинав смачні страви, лише інколи схитував головою, коли Роман розповідав про щось надзвичайно жваво.

– За повідомленнями НАСА, – голосом, що був позбавлений жодних емоцій, просторікувала з телеприймача диктор, – учора вночі астрономічна обсерваторія отримала з космосу радіосигнал. Наразі відомо, що сигнал є штучним і свідчить про те, що його могло бути відправлено розумними істотами. Експерти НАСА за допомогою надпотужних комп’ютерів проводять розшифровку сигналу, сподіваючись віднайти можливість радіоконтакту з представниками позаземних цивілізацій...

Рука з виделкою, на якій було наштрикнуто шматок сосиски, застигла у повітрі: Славко перестав жувати і прикипів застиглим поглядом до сяючого телеекрана. До нього вже поверталися спогади про минулий день, коли він отак само, сидячи у салоні свого авта, слухав новини про катастрофу космічного човника. І ось – нова новина. Олеся умить помітила зміни, що відбулися з її чоловіком, а тому й сама напружила слух, навіть озирнулася на мить, аби поглянути на те, що відбувалося на телеекрані.

– «Цілком можливо, що сигнал не буде розшифровано ніколи, або ж виявиться, що він належить до так званих «сліпих» сигналів, які надходять з Всесвіту, як результат гігантських за масштабами фізичних та хімічних процесів, що відбуваються у глибинах космосу», – наголосив представник НАСА Джеральд Бафер. Втім, аналітики не відкидають можливості того, що цю заяву було зроблено навмисно, виключно з метою ввести в оману громадськість і зберегти усю інформацію про отриманий радіосигнал закритою, оскільки вона може представляти певний інтерес для військово-промислового комплексу Сполучених Штатів.

Славко немигаюче спостерігав за тим, що відбувалося у телеприймачі. Останні повідомлення щодо радіосигналу змусили уважніше прислухатися до телеприймача навіть Олесю. Молода жінка знову озирнулася і з цікавістю спостерегла за тим, що відбувалося на екрані: показували якогось іноземного урядовця, який щось пояснював численним журналістам; промайнули кадри з обрисами американських військових баз та космічних центрів, які зазвичай фіксують усе, що відбувається у глибинах Всесвіту. Затим раптом на екрані з’явилася архітектура Москви, опісля того – Лондону, і наприкінці – рідні вулиці Києва. Картинка трохи не в’язалася з позакадровим текстом, проте вже за мить усе стало на свої місця.

– Як стало відомо з інформації, що надійшла з міжнародних інформагенцій, радіосигнал, що надійшов з космосу, окрім Сполучених Штатів, отримали й зафіксували радіокосмічні центри Росії, Китаю, Японії, Великої Британії, Франції, Бразилії та України. Наразі дослідницькі центри усіх цих країн також намагаються ідентифікувати й розшифрувати радіосигнал, з метою отримання додаткової інформації про наявність у Всесвіті позаземної цивілізації.

Інформація скінчилася і диктор почала розповідати про політичні події у світі. Проте Славко все ще зосереджено втелющувався у сяючий екран, ніби очікував, що до теми радіосигналу ще повернуться.

Першою порушила мовчанку Олеся. Вона поглянула на чоловіка, затим на сина, якому усе те було байдуже, і мовила: