Internalcorp Protocol

Інфернальна зачистка

Двері вилітають з першого ж удару ноги — не просто відчиняються, а саме виносяться всередину, з тріском зламаних петель і розлітаючимися трісками МДФ. У ту ж секунду коридор вибухає диким, гортанним іржанням і перекриваючим усе криком:

— СТОЯТИ, СУЧЕ ВИРОДКИ! InternalCorp, вашу ж мать! Інфернальною дупою догори, мордою в бетон! Іде зачистка нежиті, суки, на коліна!

У проріз ввалюється загін — шестеро в глухих чорних тактичних масках, на яких неоново-червоним пульсують сигіли, ніби хтось випік їх розпеченим цвяхом прямо по поверхні маски. Від берців донизу тягнеться тонкий, майже непомітний димок, а по лінолеуму розтікаються чорні калюжі розплавленого асфальту — вони явно не просто «прийшли», вони прийшли знизу, але все одно за розкладом, із табелем і підписом старшого зміни.

Попереду — той самий, що виніс двері. Зріст під два метри, плечі як у старого холодильника «ЗІЛ», на масці замість очей — дві вузькі щілини, з яких ллється холодне хімічне світло. Він зупиняється посеред коридору, широко розставивши ноги, і повільно повертає голову, оглядаючи притиснутих до стін «об’єктів». Кутик його губ під маскою смикається в задоволеній, майже дитячій усмішці.

— Я, бляха, обожнюю свою роботу, — вимовляє він тихо, майже лагідно, але так, що голос усе одно ріже вуха, як іржавий тесак.

Потім різко обертається до інших із групи, ніби згадав щось важливе:

— Пацани, а ми не перегнули з жорстю зараз?

Один із бійців (з нашивкою «Вогнетрив» на рукаві) флегматично знизує плечима:

— Та пох, усе по методичці. Пункт 17-бе «Демонстрація подавляючої переваги».

Той, що з усмішкою, киває, ніби отримав найвище схвалення, і знову повертається до «клієнтів». Голос стає ділово-жорстким:

— Я сказав — мордою в підлогу. Швидко. Інакше будете ходити в дуже модному зараз стилі. Називається «Ситечко Core». Дірок більше, ніж тканини. Тренд сезону, бери й носи, поки не здохнеш від втрати пікселів.

Він демонстративно клацає пальцями в рукавичці — і десь за його спиною коротко, по-діловому гарчить портативний плазмовий різак, ніби погоджуючись із жартом.

Коридор наповнюється звуком важкого, синхронного дихання крізь фільтри і тихим, майже ніжним шипінням розплавленого покриття під черевиками.

Людиноподібні тварюки — худі, як висохлі гілки, з непропорційно довгими кінцівками й шкірою кольору старої плісняви — в паніці кинулися врозтіч. Вони не бігли на двох ногах, як належить пристойним двоногим, а рвонули рачки, з неприродною, метушливою швидкістю перерослих павуків. Кігті шкребли по лінолеуму, залишаючи глибокі борозни, а з пащ виривалися високі, верескливі звуки — суміш дитячого плачу й свинячого рохкання перед ножем.

— Глянь-но, верещать, як свині перед забоєм, — хмикнув старший агент, той самий вибивач дверей, не опускаючи ствола. — А от як людей жерти в вивороті світів, у підвалах реальності, де ніхто не бачить — так ви перші в черзі, мразі. Герої, бляха.

Одна з тварюк спробувала вилізти по стіні, чіпляючись за тріщини в штукатурці, але посковзнулась і з глухим ляпом впала назад. Інший агент — високий, із нашивкою «Естет» на плечі й голосом, просоченим награною огидою, — прицілився в неї, демонстративно затримавши дихання, ніби поруч лежала протухла риба.

— Не, ну хоч якось прикрились, — протягнув він саркастично, киваючи на жалюгідні клапті тіней, які істоти намагалися натягнути на себе, як імпровізований одяг. — Ні сорому, ні пристойності. Фу, розпуста! Прямо порнуха рівня «заборонений рівень інферно».

Новачок — пацан років шістнадцяти, худорлявий, із нервово тремтячими пальцями на руків’ї пістолета — невпевнено підняв ствол.

— Ну що… стріляю? — голос у нього зірвався на останньому слові, але він намагався триматися круто.

Старший кивнув, не відводячи погляду від цілі.

— Давай, спасибі Мілану. Маг толковий, навчив зачаровувати кулі без явних витрат мани. Раніше ми шаманили по-старому — по одній, як дебіли, поки не здохнемо від виснаження.

Новачок примружив одне око, видихнув, як його вчили. Палець м’яко натиснув на спуск.

Чих! — короткий, майже беззвучний хлопок. Куля вийшла не проста — навколо неї на мить спалахнув тонкий фіолетовий ореол, ніби хтось умочив метал у рідкий морок. Снаряд прочертив ідеальну пряму й увігнався точно в основу хребта тварі, яка якраз намагалася знову стрибнути до стелі.

Істота сіпнулася, видала короткий, булькаючий крик і впала вниз — прямо на витягнуті руки одного з агентів. Той інстинктивно спіймав її, як футбольний м’яч, і на секунду вони завмерли: агент і тварюка, очі в очі. У повітрі зависла дивна, майже інтимна пауза.

Агент моргнув першим. Обличчя під маскою скривилося.

— Фу, бляха! — Він грубо жбурнув тварюку на підлогу. — Схожа на мою колишню!

Інші зареготали — коротко, зло, по-бойовому.

— Ай, новачок, ти йому прямо в дупу заїхав!

Новачок дивився широко розплющеними очима, пістолет усе ще тремтів у руках.

— Це… нормально?

Старший ляснув його по плечу.

— Нормально, пацан. Перша — завжди така. Головне — не цілуй їх на прощання.

Протокол №042-Н

Статус: Особистий звіт новачка

Оператор: Новачок, 16 років

Підрозділ: InternalCorp – Зачистка інфернальної нежиті