Inter vitam et mortem

Все одно то я

"Це про людину, яка хотіла знищити іншу людину, але не знала, що кінець у них однаковий."

Мені не скаже вітер,
Куди повів сліди, завивши
Замість слів у майбутнє,
Зустріну й минулі дні.

Я привітаюсь із собою,
Ось там — у сні себе побачу,
Ось там стою і посміхаюсь,
А тут тону у ванній сліз.

І не вб’є мене назавжди
Смерть, що з косою завжди стоїть.
У мене дві мої на голові,
Хоч криво зрізані пилою.

Вона стоїть — не знає мене,
А я ж то знаю навіть шрами.
Чомусь впізнати старе — полегше,
Чим із новим стояти навпроти храму.

В руках у неї є ножі,
Та й дивиться на мене дивно.
Можливо, хоче вже всадити,
І хвору драму прикінчити.

Але ж чому? Мене ж не знає,
Чи відчуває чужака?
Але ножі летять вже точно прямо
В закритий погляд їхнього лиця.

Подобається

#3371 в Різне
#764 в Поезія

Відредаговано: 16.06.2026