Inter vitam et mortem

Мало не помер

"Те, що здавалося буденністю, виявилося зупиненим часом."

Я сьогодні трохи дивний,
Може кава, може ніч.
Годинник кашляє у стіни,
І відміряє мені тиск.

Кожен подих, кожен рух,
Кожен крок до темних "штук".
Тиша ходить по кімнаті,
Як інспектор у халаті.

Я курю на підвіконні,
Наче сторож маяка.
І здається що у місті,
Загубилася ріка.

Сонце зжере й світло лампи,
У повітрі пливе час.
І мені чомусь здається,
Що сьогодні прийдуть по нас.

Ти стоїш у коридорі,
Наче тінь від ліхтаря.
Ніби випадок випадковий,
Ніби взагалі не Я.

Ти спокійна і красива,
Мов листівки до весни.
Тільки в пальцях твоїх ключі,
Від чиєїсь тишини.

Може вже пора роботи,
Може звичний протокол.
Хтось приходить, хтось виходить,
Світ - великий коридор.

Я б, напевно, і погодивсь,
Навіть взяв би нове пальто.
Бо насправді, якщо чесно,
Мені тут щось вже не те пальто.

Тільки дивна вийшла штука,
Поки думав, що сказати.
Я раптово так щось позіхнув,
Що прийняв рішення поспати.

І я заснув, як листя впало.
Без тривог і без образ.
А коли відкрив повіки,
Сонце вийшло погулять.

На столі стояла чашка,
І холодне молоко.
Тебе у домі не було,
Тільки запис на столі:

"Я заходила, чекала,
Ти заснув, будити не стала.
Справи є, вставай у черзі,
Коли прийду, скажу відразу."

Подобається

#3371 в Різне
#764 в Поезія

Відредаговано: 16.06.2026