Inter vitam et mortem
Завжди говорити, як є
“Між нами була любов, а тепер тільки мовчання, яке здається ще гіршим за відсутність почуттів.”
Ти свої очі угору, дивись на небо те гарне.
Там хмари кохають!
Ті чіткі силуети, ті люди в поцілунку блукають.
Незавершений танець двох таємних осіб.
Ті хмари так надзвичайно красиві,
З рожевим і червоним з’єдналися в одне.
Ти диви!
Вони нерозлучні,
Вони навіть на небі разом, а ти?
Ти навіть не поруч, не обіймеш мене?
Ти холодний і злий, не він, ти чужий!
Мій теплий в обіймах м’який.
Й на губах жаркий, а зараз?
Ти не він, ти чужий!
Навіть очі затихли, не говорять зі мною, як тоді.
Ти був мрією, ти був не такий!
Чому це все зникло?
Невже кохання пройшло?
Не мовчи!
Так скажи!
Ти в скорботі?
В незгоді?
Ми встанемо с колін!
Чому ти мовчиш?
Куди очі відвів?
Я не проти почути правду болючу,
Але з вуст твоїх.
Не з чужих, а твоїх!
Не буду я битися, не буду кричати.
Кохання тяжке, коли воно є, коли й немає.
Почуття також зникають, не бійся казати.
Тобі важко й мені,
Важкий крок зробити не взмозі.
Поговорити нам треба,
Один одного й зрозуміти також.
Завершимо тортури, закінчимо роман у кіно.
В житті таке є, буває не рідко,
Але, як то не боляче, треба говорити.
Відредаговано: 26.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
