Inter vitam et mortem

Злочинець, свідок та людина

“Я не зруйную твою стіну, але кожне мовчання - це моє серце, що відмовляється бути твоїм свідком.”

“А давай ми прокинемося глухими та сліпими?
Не будемо чути й бачити жахливе.
Давай, ми будемо німими?
Щоб не зруйнувати чиюсь мрію.”

Так, і чому я маю щось робити?
Щоб хтось жив через мою примху?
Немов я свідок, я стіна,
Закрию очі тій людині.

Лиш слово у мені живе,
І відпустити я не можу.
Щоб ти, той, хто зробив жахливе,
Міг жити без тремтіння в тілі?

Ну так, авжеж, не маю права
На те, щоб зруйнувати стіну.
Життя твоє, а я, звичайно, свідок,
Яким раптово стала і не маю діла.

Як умру, так піде слово у свободу,
Не завжди секрет іде в могилу зі свідком.
Ти знай, злочинець піде слідом,
І більше свідок не збудує стіну.

Подобається

#2983 в Різне
#679 в Поезія

Відредаговано: 26.01.2026