Inter vitam et mortem

Кохання до діви у фарбах

“Закохатися в ілюзію - це найбільша форма самотності.”

Закохався в дівчину з портрета,
Що створив же сам - то я.
Там краса, як ранок серед літа,
Там і погляд, ніжність, світла вись.

Я писав її немов молитву,
Кожен штрих - мелодія душі.
А тепер відчув, що серце скрито,
У очах де тиша замість слів.

Немає серця в ній, немає любові,
Тільки фарби сплять у ній завжди.
І хоч образ її благословенний,
Він лише тінь холодної журби.

І, як же жити, коли душа згорає?
І, як зізнатись у коханні їй?
Закохався у мару, що зникає,
У життя, яке немає мрій.

Моя сорочка вже про це шепоче,
Про любов, що в імлі ожила:
“Закохався в дівчину без серця,
Бо душі у полотна нема.”

Подобається

#284 в Різне
#14 в Поезія

Відредаговано: 01.12.2025