Inter vitam et mortem
Привид минулого кохання
“Не всі спогади можна замалювати, навіть найяскравішими фарбами.”
Минуле кохання моє пройшло,
Так навіть пробігло.
А залишок “кому” в горлі моєму
Все ж залишилося жити.
Запити його хотіла тобою,
Але змогла подавитися й тільки.
В очах залишається тінь нерухомой людини,
І в голові образи дивні,
Складні, що аж бридко.
Бридко мені від мене самої,
Що кохає людину, образу, подобі тобі,
А не іншу.
Картина та маслом,
На ній я іти - фарбами крові
Намальовано гарно.
Цідуються. ніжаться
Та обіймають той спалах кохання,
Як на мене, не вдалий.
На вигляд так мило доволі,
А знати, що всередині там гірко,
Не дуже в подобі мені.
Картинка та й тільки потрібна тобі,
А відчуття мої ті,
Ти кинеш у смітник, так, я це знаю.
Ті слова похвали до мене єдиної,
Я чула до іншої жінки від тебе.
Так, образа є і буде у мене завжди,
Адже людське серце пам’ятає слова,
Які змінили її.
Я не проти кохати вміти людей,
Які різні й не схожі на тебе.
Але, чомусь твоє “я”,
Завжди присутнє так близько до мене.
Такі люди, як ти,
Зіпсувати вміють другу ту людину,
Яка кохати хотіла вміти також.
Відредаговано: 01.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
