Особливий день

8

Потужний «вибух» грому застав Олега зненацька. Великi краплi дощу стукотiли по даху будiвлi та феєрично виблискували намистинами «дiамантiв» на вiкнах. Вони немов брали участь у перегонах та змагались одна поперед одну, де в кiнцi їх завжди чекала «нiчия». Всi краплини потрапляли в один потiк та стрiмкими «водопадами» мчали до низу. Спалах блискавки освiтив всю кюмнату i бiля дверей Олег помiтив легкий рух.

• Хто тут?- ледь живим голосом запитав вiн з лiжка, та йому нiхто не вiдповiв.
• Мабуть здалося- заспокоїв сам себе.

 Грiм потихеньку затихав i звучав все далi, тому наш герой згодом знову задрiмав. В Олега була вiдпустка, але також вiн був головним пiдозрюваним в загадковiй справi, тому було краще  сильно не висовуватись з дому, щоб знову не наробити дурниць та не накликати на себе бiду. На вулицi йшов дощ, тож перехожi ховались пiд своїми, такими рiзними, парасольками. Але були вони далеко не у всiх, бiльшiсть людей просто швидко рухались, щоб не намокнути до останньої нитки.

• Вперше буду святкувати один- не встиг вiн про це подумати, як забринькав телефон.

На екранi висвiтлився номер, а над ним iм’я його власника «моя Оленка».

• Все нiяк не перейменую. Цiкаво, що їй треба?- сказав в голос Олег.
• Алло, Олежка, з днем Варення! Не могла не привiтати, така дата. Як життя? Як там Фрося? Робота?- засипала запитаннями вона.
• О, привiт. Щиро дякую! Не очiкував на твiй дзвiнок. Доречi, ти найперша привiтала. I мабуть єдина- тихiше вiн промовив останнi слова.
• Найперша? Класно! Що ти ще говорив? Ой, пробач, я поспiшаю, справи. Чао! Мої вiтання!- випалила Олена та поклала слухавку.
• Дивна штука почуття. Ще рiк тому я б радiв, як дитина, почувши її голос, а тепер якось байдуже- подумав вiн.

Сьогоднi був особливий день, та святкового настрою в Олега зовсiм не було.

• Добре, що менi нiкуди не треба. I взагалi, замовлю собi пiццу, щоб не готувати- сказав Олег, приглушуючи таким чином душевнi переживання. Пiсля дзвiнка в пiцерiю вiн вiдкрив пляшку пива. Зробивши всього декiлька ковткiв, раптово пролунав гучний стукiт в дверi.
• Зараз йду!- гукнув Олег, дiстаючи свiй гаманець з пiджака.
• Швидко ж приїхало замовлення, мабуть було вже готове, як я замовляв, завжди б так- здивовано подумав вiн.

Пiдiйшовши до дверей він повернув затвiр замка i вони навстіж відкрились. Вiд несподiванки Олег вигукнув;

• Що за чортiвня?

За дверями стояли Мишко, їх шеф  та він не міг повiрити своїм очам, Iзабель.

• Ну, що друже. Як тобi такий подарунок? – пiдморгнувши першим почав Мишко.
• А ось як!- Олег з усього розмаху в’їхав йому кулаком по носi.
• Ну, це що за кiно таке? Я ледве не лишився клепки. Оце подаруночок, вельми дякую. З таким сюрпризом, я постарiв років на 10. Хоча б хтось натякнув, ох ви i люди! Виходить той «мертвий» чоловiк в будинку та полiсмени були замовленими акторами? Господи! Виглядало все дуже реалістично - випалив Олег.
• Доречi, Iзабель, теж актриса, але в її сценарії не було пункта «переспати» з тобою, це була її особиста ініціатива- сказав Михась.
• Гарно зiграла свою роль, молодець, в тебе талант, а я бовдур подумав, що в нас щось може вийти - з докором сказав Олег дiвчинi.
• Ти справдi менi сподобався, тому все можливо- посміхнулась вона.
• Шеф, ну а ти? Як він тебе пiдбив на це?- запитав Олег.
• Олеже, та ми самi не очiкували, що так все закрутиться. Одне за другим, виникали новi ідеї. Все як ти любиш, головоломка- добриво для мозку. Я думав молодь таке любить. Пранконути називається, ну ти що, будь в трендi. Згоден з пам’ятью був перебiр, та ти молодий хлопець, все мине- вiдповiв начальник.
• Пранконули не по дитячому- пирснув зi смiху Мишко.
• Клянусь ще одне слово i я за себе не ручаюсь- вигукнув Олег.
•  Боже, ви всi психи! Я вас ненавиджу! Це просто нестерпно!- засмiявся він. I всi вибухнули смiхом.
• Ну, то що, друже, пiшли святкувати? – пiдморгнув Михась.
• Звiсно, таку постанову треба вiдмiтити. Тiльки давай спочатку ти приведеш до ладу свiй нiс. Вибач, друже, що вдарив тебе, але ти дiйсно заслужив- сказав Олег.
• Згоден, перегнув палку. Та тут нiчого страшного, зараз пiду вмиюсь i все буде ок- вiдповiв Олег прямуючи до ванної кiмнати.
• В тей самий паб?- лукаво всміхнулась Iзабель.
• В тей самий- вiдповiв Олег.

 Друзi попрямували до бару, дорогою весело обговорюючи деталi інсценування злочинiв. Безперечно, це був найнезабутнiший день Народження, нашого героя.