Картина

6

   Сьогоднi був неймовiрний ранок. Листя кружляли в осiнньому вальсi, iнколи закриваючи лобове скло в проїжджаючих авто. Сонце проблискувало через голi вiтки дерев, показуючи всю велич природи.

    Та незважаючи на всю цю красу, Олегу було не по собi. Можливо через те, що вiн являвся головним пiдозрюваним та вже здав свої вiдбитки пальцiв у вiддiлку полiцiї, або тому що, вiн хотiв якнайшвидше розгадати справу, щоб зняти з себе пiдозру та не пiдвести шефа.

   У свiй вихiдний, Олег вирiшив розпочати власне розслiдування. Його автомобiль знаходився на штрафмайданчику, тому довелось знову викликати таксi.

Пiвгодини в дорозi i ось вiн на мiсцi. Величний будинок вражав своєю красою i нагадував про тяжкi спогади. Сходи будiвлi були перев’язанi стрiчкою, що означало; «Не заходити! Ведеться розслiдування».

Увага Олега була прикута до стiни, на якiй ще позавчора красувалась картина з автографом Джобса. Наразi її не було.

• А це вже щось- сказав Олег.

          Пiднявшись на 2 поверх, вiн оглянув кiмнату. В нiй вiн побачив ще декiлька картин та фото самого вбитого. Фотографiй з Iзабель чомусь не було. Та й взагалi не було жодних жiночих речей.

• Певно вона давно все спланувала- подумав Олег.

        Далi вiн зайшов до кабiнету, в якому побачив власну бiблiотеку з декiлькома стелажами    для книг. В кiмнатi був камiн з креслом-качалкою та ведмежою шкурою пiд ногами. Дубовий стiл на якому стояв елiтний вiскi та не менш дорогий келих для нього був немов би з фiльма про ганстерiв. Бiля столу стояв мiнi-футбол для двох, який зовсiм не вписувався в загальний стиль та iнтер’єр. На стiнах висiли оленячi роги.

• Класика- посмiхнувся Олег.

     Нiчого важливого в будинку вiн не знайшов, але зникла картина, була явною зачiпкою в данiй справi.

Вдома Олег сiв за свiй комп’ютер та перевiрив вiдомостi по загиблому. Будинок був зареєстрований на Аркадiя Ворновського, а зовсiм не на Харевича Василя, як говорила йому Iзабель.

• Так, справи..- сказав в голос Олег.

              Вiн встав з крiсла та пiшов до ванни, щоб вмитись. Нахилившись над раковиною умивальника Олег вмився холодною водою. Згодом пiднявши голову глянув в дзеркало.

• Вид в тебе не дуже- сказав вiн i за лiченi секунди вiдсахнувся. Позаду нього було вiдображення в дзеркалi тої самої зниклої картини. Думки перемiшались.

Десь в кiмнатi дзенькнув телефон. Знову невiдомий номер та тей самий вiдправник, надiйшло смс; «Маленький подарунок вiд мене. Твоя Iзабель.». Олег набрав полiцейський вiддiлок та за хвилин 20 вони вже були на мiсцi.

• Цiкаво все складається. Ну, що чистосердечне зiзнання?- запитав полiсмен.
• Я ж кажу, що незнаю як вона тут опинилась, а ще було смс, ось. Я тепер роблю скрiншот на випадок видалення.
• Ну-ну, смс, скрiншот, все це дуже зручно для Вас. Дане повiдомлення могли вiдправити  i Ви з iншого номера. Свiдки повiдомили, що чули сьогоднi якийсь шум в домi жертви. Вбивцi завжди повертаються на своє мiсце злочину. Ну, так де Ви були сьогоднi вранцi? - презренно запитав полiсмен.
• Я їздив в магазин по своїм справам. I я Вас запевняю..- почав виправдовуватися  Олег.
• Запевняти будете в судi- перебив його полiсмен.
• Поки в нас недостатньо доказiв та повiрте з кожним днем їх стає все бiльше- хмикнув замiсник командира Iван.
• Так, можливо. Але я нiчого не робив, я в цьому впевнений. Хтось хоче мене пiдставити- вiдповiв Олег.
• Доречi, ми тут навели декiлька довiдок. Ви давно були у свого психiатра? Лiки приймаєте?

У Олега закружляла пiдлога пiд ногами i вiн знепритомнiв.