Полiсмени

                                  4

        - Так, Олег Миколайович- приватний детектив. То Ви можна сказати, наш колега. Добре, можете пiднятись. Знайшли щось цiкаве? - звернувся полiсмен, роздивляючись документи та вiзитiвки Олега.

          - Поки-що нiчого пiдозрiлого, окрiм тiла та знаряддя вбивства, не виявив. Нещодавно до мене звернулась жiнка. Вона просила допомогти в пошуках її чоловiка, заможного пiдприємця, та я не встиг взятись за цю справу, а лише залишив їй свою вiзитку.  I ось пiзно ввечерi менi надiйшов дзвiнок, дiвчина була засмучена та чимось стривожена, до того ж був дуже поганий зв’язок i бiльшiсть слiв я не змiг розiбрати. Згодом вона в смс надiслала адресу будинку, куди пiд’їхати, ось ця смс- вiдповiв Олег показуючи повiдомлення в вайберi.

          -  Я нiчого тут не бачу. Можливо Ви не те вiдкрили?- запитав полiсмен.

           - От, чорт! Бiсiв вайбер! Я сам вже нiчого не розумiю. Але повiдомлення дiйсно тут було,  можливо Iзабель видалила зi свого телефону- замешкався Олег.

            - Iзабель- хмикнув другий полiцiант- звучить, як дешева драма.

               - Констянтин, припини цей балаган! В нас тут серйозна справа- гаркнув на нього полiсмен, який почав цей допит.

          - Ну, що ж, Олег Миколайович, ми все тут оглянемо та завтра викличемо Вас до вiддiлку зняти вiдбитки пальцiв та дати бiльш детальне свiдчення, такi правила, самi розумiєте – розвiв руками полiцейський.

          - Так, я Вас зрозумiв, завтра прийду в дiльницю, без проблем. Я чув якийсь шурхiт на горi, а якщо там досi вбивця?- вiдповiв Олег.

          - Ну, це ми зараз i з’ясуємо- вiдповiв правоохоронець.

            -  Дмитро, сходи перевiр, що там на горi, тiльки обережно. Доречi, кажете дана особа Вам дзвонила? Ну, так наберiть її зараз- вiв далi полiсмен.

            - Так, звiсно - занервував Олег та почав набирати номер.

На тiй сторонi слухавки, виклику не було, а вiдразу обривався зв’язок та говорив записаний голос робота «Абонент не доступний». Олег покивав головою в рiзнi сторони, що означало- нiчого i полiцейський розумiюче кивнув.

              - Будемо тримати Вас в курсi. А зараз вибачте, робота кличе. –сказав полiсмен.

              - Констянтин, ти вже викликав кримiналiстiв?- запитав правоохоронець.

              - Так, сер!- залибився Костя, вiддаючи рукою честь.

Зверху сходами спускався,  колега полiсменiв,  Дмитро. В руках вiн тримав невелику клiтку,  в якiй був хом’як. Маленька тваринка бiгала в колесi, а воно в свою чергу, час вiд часу стукотiло по клiтцi.

             - Ось хто навiв шурхiту. Вбивця знайдений- залибився Костя.

            Не праця, а одна клоунада- плюнув полiцейський Iван, який перед тим вiв бесiду з Олегом.

           - I куди його тепер дiти? Олег Миколайович, вiзьмете на перетримку, поки не зв’яжемось з рiднею? Вважайте, що це допомога слiдству- запитав Iван.

            - Ну, якщо тiльки ненадовго- вiдповiв Олег.

            - Та це максимум на тиждень- сказав полiсмен.

             - Ну, що дружок, будеш тепер жити в мене?- запитав Олег. Хом’як байдуже намотував круги.

            - Що це все було?- задумався в салонi таксi Олег. - Невже вона вбила свого чоловiка, а тепер сама переховується та ще й мене втягнула в цю гру? Як багато запитань i так мало вiдповiдей.

  Додому вiн потрапив о 02;30 ночi. Пiсля подiй цього вечора, спати зовсiм не хотiлось, тому вiн ще раз набрав номер дiвчини та вiдправив смс на той же вайбер;

« З тобою все гаразд? Я хвилююсь. Де ти?». Повiдомлення висiло, як недоставлене. Щоб хоч якось вгамувати емоцiї, Олег дiстав з морозилки пельменi та через 20 хвилин вечеря була готова. Апетиту зовсiм не було, та все ж вiн трохи поїв. Зайшовши в душ, Олег поринув у спогади, перед очима пронiсся той чудовий ранок з Iзабель. Почуваючи себе, немов, вижатий лимон, вiн попрямував в лiжко, де ще довго не мiг заснути.