Солодкий ранок

3

 Цей ранок був не таким одноманiтним, як завжди. Пахло чимось смачним на всю квартиру. Олег встав з лiжка та пiшов на кухню. Те, що вiн побачив перед собою, на мить приголомшило його. Iзабель була одягнута в його сорочку  на голе тiло та готувала снiданок. Красивi нiжки та довге розпущенне волосся- все це виглядало дуже сексуально i не могло залишити Олега байдужим, тому вiн просто спостерiгав за дiвчиною.  Вчорашнiй вечiр пронiсся перед очима i все стало на свої мiсця.

                - Привiт- посмiхнулась Iзабель.

                - Привiт- вiдповiв Олег, в його очах явно читалось запитання.

                - Нi, вчора нiчого не було, якщо ти хочеш запитати. Ти просто заснув.

                 - Мабуть тей келих був зайвим- посмiхнувся Олег. Давно менi нiхто не готував. Дякую!

            - О, немає за що. Тобi дякую, що запросив до себе. Менi дуже страшно залишатись однiй в                  великому домi. Але нiчого не вдiєш, сьогоднi повернусь туди- вона кинула на нього хитрий погляд.

        - Якщо тiльки..- розкривши гудзики на сорочцi, вона постала голою перед ним.

        Пухкi губи, нафарбованi яскраво-червоною помадою, виглядали одночасно чуттєво та вульгарно. Її вогняний i проникливий погляд був сповнений шаленим бажанням пристрастi. Олег вiдставив свiй снiданок та пiдiйшов до Iзабель. Вiн нiжно погладив її по спинi та почав цiлувати чуттєвi вуста дiвчини. Вiд цих простих рухiв її соски набухли, як березовi бруньки навеснi. Сорочка Олега вже була напiврозстiбнута, а пiд нею виднiвся красивий торс. Iзабель провела кiгтиками руки йому по грудях та плавно спускалась вниз, його тiло вкрилось мурахами вiд задоволення. Великий палець руки, подушечками торкався до її спраглих вуст, при цьому пальцi його правої руки пестили її акуратно вибриту вульву. Вiдчувши приємне збудження, Iзабель голосно застонала. Олег повернув дiвчину задом та нахиливши на стiл ввiрвався в неї, немов бурхливий смерч.

                  До лiжка вони так i не дiйшли, все вiдбувалось на кухнi, за столом.

          - А ти дикий!- вигукнула Iзабель.

          - Давно не практикувався- видихнув Олег, з легкою посмiшкою на обличчi.

          - Тодi пiшли в душ, згадаєш навики- поманила пальчиком за собою.

      Сьогоднi Олег, вперше за декiлька рокiв, прийшов вчасно та з хорошим настроєм на роботу.

           - О, я бачу вечiр вдався не тiльки в мене- зустрiв його з кавою Мишко.- Ну, розповiдай, не тягни!

          - Та немає, що розповiдати. Випив бiльше чим завжди, познайомився з симпатичною панночкою з дивним iм’ям Iзабель. Доречi, ви виявляється, знайомi.

          - З таким екстравагантним iменем в мене ще не було дiвчат. Хоча...

         - Можливо не запам’ятав, та це дивно, адже ця жiнка- дуже яскрава особистiсть. Зате вона тебе добре пам’ятає, а особливо те, що ти їй розбовкав про нашу роботу. Отже,  вона не так просто почала розмову зi мною, а звернулась до мене з проблемою- розповiдав далi Олег.

         - Я бачу, що ти її вже вирiшив- лукаво всмiхнувся Мишко.

         - Нуу- заусмiхався Олег- одну так точно.

Друзi весело дали п’ять долонею один одному.

       - А якщо серйозно,- вiв далi Олег- то вона розповiла менi про свого чоловiка, приватного пiдприємця, який полюбляє завести коханок та не часто ночує вдома. Менi здалась ця справа банальною та не цiкавою. I я бiльш нiж впевнений, що вiн з’явиться через декiлька днiв з бронзовою засмагою та задоволеним обличчям.

           - Все може бути, мiй друже, все може бути- лiниво потягнувся Мишко.

           - Оце прикол, тебе навiть в вiльний час робота пiдстерiгає, нiякого розслаблення- додав вiн.

            - Так, є таке. Але ж до чого був гарний ранок- сказав Олег i друзi весело розсмiялись.

          - От, бачиш, наскiльки класно розслабитись пiсля робочого дня та вiдпочити душею i як бонус тiлом. Ти наче помолодiв. Отакий менi Олежик подобається, впiзнаю свого друга. Бо останнiм часом його запал десь пропав- розповiдав Мишко.

            - I все це владнала лише одна жiнка- замрiяно видав Олег.

           - Воу, воу! Видихаємо, заспокоюємось, беремо себе в руки. Ще не вистачало закохатись тобi, тим паче в таку, як я зрозумiв «хвойду». Вона зраджує чоловiку просто вiд нудьги, це по перше, а по друге ти її зовсiм не знаєш- застерiг Михайло.

           - Все, що потрiбно, я вже знаю- все так же замрiяно виговорив Олег.

          - Ой, горе йому! Вiн пропаде, рятуйте!- звiв руки до неба Михась, немов зображуючи трагiчну сцену в театрi.

Знову обидва розреготались.

     Не встиг Олег вискочити з автобусу, як тут пролунав дзвiнок. На годиннику була десята вечора i вiдповiдати не хотiлось. Та невдовзi промайнула думка, що це щось важливе i вiн швидко провiв пальцем по екрану.

     З невiдомого номеру лунали нотки такого знайомого голосу. Це була Iзабель. Вона чимось була схвильована, тому говорила занадто швидко i моментами не виразно, також заважала погана  мережа.