Головний герой

1

        Ранок був сiрим та байдужим. Неспинний потiк авто, в яких рiзнi особистостi мчали по своїх справах, рухався в звичному ритмi. При кожному спалаху на свiтлофорi зеленого маячку, пiшохiдний перехiд робився заповненим людьми. Це виглядало так, немов би зграя диких тварин рухалась водоймою. Кожен йшов заклопотаний власною персоною, та звiсно занурений в павутиння галактик iнтернету. Дехто iнколи поглядував собi пiд ноги, та таких персонажiв була меншiсть.

Олег, як завжди, запiзнювався i це вже ставало звичним ритуалом його повсякдення. Вранцi прийняти душ, зварити каву, насмажити яєшню та покормити кiшку. Здається нiчого складного, але за умови, що ви володiєте своїм часом, а не навпаки.

      Рахновський Олег проживав один. В свої 29 рокiв вiн вже встиг розлучитись та отримати в спадок вiд дружини кiшку Фросю, яка була чистокровною британкою. Та, в свою чергу, вирiзнялась паскудною вдачею, проте в тапки нiколи не гадила.

      Отже, наш Олег запiзнювався. Ранковий туман навiював тугу за втраченим минулим, проте прохолода швидко давала ляпаса та приводила до тями. Надворi панувала осiнь, зустрiчаючи кожного своїм золотим вбранням королеви.

      Автомобiль знову пiдвiв, тому довелось бiгти на автобусну зупинку, щоб встигнути хоча б на 9;30 свого робочого часу. I хоча робочий день мав розпочинатись о 8;30, шеф нашого героя кожного разу пробачав ці запiзнення, а згодом й зовсiм перестав помiчати. В чому секрет? Нiчого дивного в цьому немає, тому-що на дану роботу не такий великий ажiотаж та наш кандидат завжди працює понаднормово, абсолютно без нiяких премiй та доплат.

       Ну, що зацiкавила? Робота є важкою в планi моралi, психіки, взаємоiснування. Такий собі «Шерлок Холмс» нашого часу, для якого важливе не швидке закриття справи, а саме її розкриття у всіх барвах мороку, вивертання нутрощів правди i справедливості назовнi.

                 Вийшовши з забитого автобуса, Олег взяв собi на зупинцi середнiй стакан запашної кави                             «Амерiкано». День був чудовий. Бiлi хмари плавно пливли по небу, а легкий вiтер приємно                 куйовдив волосся. На якiсь долi секунди він закрив очi i знову опинився в своєму зручному                        ліжку під теплою ковдрою.

       Вiдмахнувшись рукою від сну, швидко зайшов до офiсу та натиснув кнопку виклику лiфту. Лiфт був сучасним, повнiстю прозорим та зручним, чого не скажеш про саму будівлю та офіс. Все це нагадувало старий фільм про часи СРСР. Пiдлога була досi дерев’яною, а стiни пофарбованi в синiй колір, немов потрапив у лікарню, а не у вiддiлок детективного агентства.

       Столи були широкi, довгi та кремезнi темно-коричневого кольору, на них постiйно великими стопками лежали документи та не закритi справи різного роду злочинiв. Стiльцi були зручними з м’ягкими сiдалами та нажаль без коліщаток внизу. Незважаючи на всi цi старi речi, кожен мав ноутбук, принтер та зброю при собi.

  Вже декілька місяців нiякої масштабної справи не підверталось. Накривала осiння хандра та всеохоплююча нудьга. Днi тягнулись, як мiсяцi i все важче було всидiти за робочим місцем.

  38-рiчний Михайло Гавришин був другом Олега та по сумiсництву колегою по роботi. Вдача в нього була гаряча, вибухова та iнiцiативна. Але незважаючи на це, на працi вiн з’являвся вчасно, втiм так само, як вчасно i йшов звiдти. Пунктуальнiсть, як i проникливiсть були в нього, як то кажуть, в кровi.

     -Олеже, давай в паб по пивку!- випалив Михайло.

    -Мiш, ти мене кожного дня вламуєш. Думаєш сьогоднi щось змiниться?

     -Та я ж бачу, що ти вигораєш, чахнеш, як кощій над паперами. Тобi давно вже треба розвіятись. Можливо навiть з кимось познайомитись. Аа? Давно пора забути про ту зрадливу відьму Альону! Ну, не змія? I кицьку тобi залишила, то ж не тварина, а сатана! Вся в неї!

     -Годi, Мiш!-обiрвав Олег. Ця розмова була не приємною для нього. I не те, щоб вiн ще кохав свою дружину, але щось легенько лоскотало душу при спогадi про неї.

     -Та все, мовчу-сказав Михайло рукою показуючи по губам, як закриває блискавку на ротi.

     -Але ти прислухайся, все рівно зараз немає замовлень вартих твоєї уваги. Всi попереднi ми вже вирiшили,залишилась лише документальна робота. Навiть менi вже нудно грати в пасьянс на ноутi.

  Олег всміхнувся. Дiйсно, його товариш правий i поки  немає важливих справ, цілком можна відволіктись після роботи.