Нехай мотузки долі зв’яжуть тебе, скують мене

Темрява знову заволокла очі Шарлотті. Не така безмежна, але все ж густа, вона огортала, змушувала підкоритися, повірити, що все побачене — сон.

Тіні, що складалися з густого туману, голосом Дуабсех розповідали про те, що Анзу вкрай жорстоко поплатилася за створення вампіра. Від неї відвернулося навіть пекло. Раніше вона керувала стихіями, а тепер не була здатна прочитати навіть примітивне заклинання.

«Усе в цьому світі взаємопов’язане», — говорили тіні. — «Усе має свій початок і свій кінець».

Так магія виростала з віри й підживлювалася численними культами. Анзу знищила культ, якому служила, і більше не було кому вірити в її сили. Але залишалася магія, що живила Зіусудру. Давніша, ніж будь-яка з релігій, вона текла прямо в людських жилах. Але Анзу вона не підкорялася. Скільки б вони не намагалися перетворити її на подібну до нього — нічого не виходило. І все ж Анзу не могла померти.

«Кожне заклинання на чомусь тримається. І зовсім не важливо, що стане якорем. Важливий лише його потенціал», — продовжували духи.

А потім Шарлотту ніби занурили в крижану воду. Туман видінь розсіявся: не було ані старенької, що читала глиняні таблички в пустелі, ані самих подій, вибитих клинописом. Вона більше не була безтілесною. Під спиною відчувалася тверда глинобитна підлога, а в ніздрі проникав задушливий запах мирри, ладану та ще якихось трав, але вона не могла розібрати, яких саме. Якби підлога була зручнішою, вона проспала б ще кілька годин, щоб дізнатися, чим закінчився цей дивний сон. Шарлотта різко розплющила очі. Реальність насувалася на неї неминучим валом.

— Що ти бачила, дитино? — зморшкувате обличчя Дуайбсех з непідробним виразом страху на кілька секунд зависло над нею. Але Лотта не могла відповісти, все ще вражена видінням зіккурата, що зникав під водою. Хто наважиться знищити ціле місто заради порятунку одного життя? Яким чудовиськом треба бути, щоб власноруч знищити всю свою родину? Інстинктивно вона почала відповзати від Дуайбсех, ніби могла врятуватися. Стара одразу ж відступила. — Отже, ти все бачила. Дозволь мені пояснити.

Вона простягнула до Шарлотти руку, щоб допомогти підвестися, але та несамовито закричала й притиснулася до кам’яної стіни. Очікувана реакція. Дуайбсех насилу дошкутильгала до табурета й сіла.

— Створивши зло Шуруппаку, Анзу випустила на волю ще більше зла.  Ніхто не попередив, що вона буде проклята блукати по землі і спостерігати за жахливими діяннями Зіусудри. — Стара почала розкурювати почорнілу від вогню й часу люльку. – Баал, як і будь-який бог, не розповів їй усіх подробиць. Він не розповів їй про баланс. Щоб магія діяла, має зберегтися баланс. За життя платять життям, здобуваючи силу — прирікають когось на слабкість. Допомагаючи Зіусудрі вижити, вона прокляла всі наступні покоління гинути від його зубів.

— Х-хто він такий? — ледь чутно пролепетала Шарлотта. Хоч вона й була налякана до напівсмерті, але цікавість взяла гору. Чарльз міг би й пишатися.

— У Східній Європі їх називають вампірами. Тобі вони можуть бути відомі як кровопивці Ши. Анзу назвала його Лілу. На честь матері — Ліліт. — Дуайбсех гірко посміхнулася. — Роми називають його мулло. Якщо підбити підсумок, то він — живий мрець, що п’є кров, аби жити.

Все так само притиснувшись до стіни, Лотта слухала подальшу історію першого з вампірів. Хотілося втекти куди очі дивляться, але вона не могла й рушити з місця. Хто знає, що може вчинити ця божевільна стара? Одного разу вона вже винищила ціле місто, тож для неї знищити ще одне життя — дрібниця. Ні, тікати треба пізніше, коли її увага притупиться, коли вона не буде зачинена.

— На чому я зупинилася? Ах так…

Глибокий, трохи хрипкий голос старої поніс їх далі. Після смерті Шуруппака у водах Євфрату Анзу відвезла їх на острів Дільмун. Зіусудра збудував нове царство, яке вже не залежало від користолюбних царів Шумеру. Ніхто й ніщо більше не обмежувало його. Не страшною стала й смерть. Вічність наздогнала його. Він став героєм легенд, безсмертним правителем. Він навіть зустрів свого нащадка — Гільгамеша. І лише підступність Анзу завадила йому перетворити його на собі подібного «бога». Лише тоді вона вперше усвідомила, що накоїла. Анзу спробувала зв’язати силу Зіусудри, але сил не вистачило навіть на виклик демона. Магія, яка була їй знайома, тепер була недоступною. Боги відвернулися від неї. Тож довелося шукати інші способи, звертаючись до різних народів.

Першими на її заклик відгукнулися маги з Мелуххи. Ніколи більше Анзу не доводилося бачити подібних ритуалів. Вони черпали магію звідусіль: з води, вітру, землі, вогню, тварин. Іноді здавалося, що шувані, як вони себе називали, самі є магією. Але при всій їхній силі був один величезний недолік — відсутність будь-якої системи. І Анзу поклялася, що, якщо їй допоможуть опанувати чари, вона допоможе їх систематизувати й доповнити храмовими обрядами.

Щоб завершити заклинання, їй знадобилося понад століття. Понад століття, щоб осягнути всю складність устрою їхнього світу. Жерці черпали магію від богів, приносячи людські жертви. Шувані ж залишалися незалежними. У них не було господаря, який покарав би їх за непослух. І Анзу довелося несолодко, переробляючи обряди на інший лад. І все ж у неї вийшло.

***

Для виконання ритуалу Анзу довелося відвести Зіусудру у далекий дикий край. Багато днів вони рухалися разом з усією свитою на північ, крізь рідні краї, казкову Аратту і високі гори, поки не досягли безкрайого степу. Ще в Аратті вона чула про це місце від торговців. Саме тут північні варвари проводили свої ритуали, це було місце збору всіх їхніх племен. І саме його вона збиралася використати для своїх цілей.

На деякий час вони оселилися поруч з величезним кам’яним пагорбом, поки Анзу і шувані, підкупивши місцевих жерців, наносили свої знаки на гроти. Це мала бути вічна пастка для всіх породжень Зіусудри, не фізична, проте енергетична.