Наші життя продиктовані традиціями

У будинку яскраво горіло світло, з кухні смачно пахло сільськими та девонширськими пирогами. Батька й братів явно ще не було вдома. А отже, Елізабет встигне переодягнутися до вечері, не змушуючи її чекати, і навіть зможе допомогти матері. Акуратно розшнурувавши туфлі, Ліз швидко перевзулася в домашнє взуття й попрямувала на другий поверх. У батька, власника крамниці, вистачало коштів на оренду всього таунхауса, а не просто квартири чи кімнати. І все ж цього було недостатньо, щоб його доньки могли безтурботно допомагати матері по господарству.

Життя й суспільство доставляли чимало клопоту, нав’язуючи купу умовностей. Чоловіки після робочого дня могли сміливо піти в паб або ще кудись, куди Елізабет не знала; дівчатам заборонялося розпитувати під страхом заробити репутацію розпусної. Жінкам належало після роботи відразу ж іти додому й готувати вечерю. Винятками були свята або ярмарки. Звісно, у дівчат було дещо більше свободи, ніж у заміжніх дам. Так, випросивши дозвіл у батька, Елізабет могла вільно піти до музею чи театру після роботи. Мати ж могла собі таке дозволити в компанії свого чоловіка.

У родині Куперів, як і в багатьох інших, жінки повністю дбали про побут. І найбільше це ображало Елізабет — найстаршу. З чотирьох сестер їй випало народитися першою, одразу після Ітана — первістка Куперів. Потім народилися ще три брати, і лише після цього — ще три дівчинки. Це її дратувало. У дитинстві, поки інші дівчатка з Літл Вітком, їхнього рідного містечка, могли гратися з сестрами, Лілібет задовольнялася товариством хлопчаків. А коли нарешті з’явилися сестри, її відправили до пансіону, де вона провела довгих дев’ять років, аж до свого шістнадцятиріччя.

За вісім років багато чого змінилося: Елізабет повернулася не в Літл Вітком — вона приїхала до Лондона, де її родина оселилася. Містер Купер, влаштувавши старших дітей у найкращі школи, які тільки міг собі дозволити, продав свою крамницю в Глостерширі й перевіз свою родину до столиці. Така зміна обстановки не була його миттєвою примхою: у місіс Купер померла тітонька, яка не мала інших спадкоємців, тому весь її скромний спадок у півтори тисячі фунтів дістався Мередіт. У зв’язку з цим і було прийнято рішення поліпшити добробут родини в заможнішому Лондоні. І він справді покращувався, однак не так швидко, як цього хотів Джонатан Купер. Слідом за Ітаном та Елізабет до школи довелося відправити молодших синів, і так рік за роком він витрачав і витрачав свій статок на навчання нащадків. Іноді навіть жертвуючи поїздкою на курорт для своєї дружини.

Але з часом усе почало налагоджуватися: Ітан повернувся, вступив до університету (як же пишалися ним батьки) і став допомагати батькові в крамниці. Через рік навчання закінчила й Елізабет. І тепер саме на її плечі повністю лягла допомога матері по господарству, а це означало, що виставки, театри та ярмарки майже завжди були для неї закриті.

Годинник у вітальні пробив дев’яту, коли Ліз переступила поріг своєї кімнати. На дотик знайшла лампу й запалила її. тьмяне жовте світло замиготіло, відкидаючи тіні від меблів на стіни з жахливими шпалерами, вкритими трояндами. Елізабет усією душею ненавиділа ці шпалери, як, втім, і ті болотно-зелені, що вкривали стіни холу. Їй подобалися ті чудові китайські шовкові полотна, що висіли в будинку у міс Хілл, сповнені райських садів і птахів. Вузьке дубове ліжко ніби закликало лягти й відпочити, відкинувшись на подушки, що пахли лавандою. Тут завжди пахло лавандою. Ці квіти були всюди: у подушках, разом з іншими ароматичними травами, у вазонах, у парфумах Елізабет. Відновлення, очищення, свіжість. Саме останнього бракувало в її житті. Не було нічого свіжого, п’янкого, гострого. Лише нудна трясовина повсякденних обов’язків.

Елізабет присіла на пуф навпроти туалетного столика й почала вдивлятися в дзеркало. За спиною, біля підніжжя ліжка, виднілася скриня з її акуратно розкладеними сукнями. Біля вікна стояв затишне крісло, в якому так добре читалося у вільний час.

Там, у кутку, біля столика, стояв чудовий фікус, тіні його товстих і м’ясистих листів просочувалися в її периферійний зір. Немов кажучи: «Я теж тут, не забудь про мене». Елізабет ніколи не забувала про фікус. Вдень він був немов великим і грізним охоронцем її кімнати, вночі просто височів темною купою. А іноді, коли над Лондоном розгорталася страшна буря, фікус здавався їй якимось чудовиськом, що вибралося з глибин Темзи. Але зазвичай у горщику від рослини Елізабет зберігала частину своїх скромних заощаджень.

Світло, і без того тьмяне, тьмяніло в міру того, як вона переводила погляд з одного предмета на інший. А потім і зовсім згасло, залишивши після себе струмінь диму й запах гару.

— Гас закінчився.

Елізабет зітхнула й уже збиралася йти заправляти лампу, але передумала: ще треба було накрити стіл. Було шкода, що світло так швидко згасло, не давши їй відпочити й переодягнутися.

Мередіт Купер якраз закінчувала готувати гарнір, коли дочка увійшла до кухні. Квадратне обличчя Елізабет виглядало сумним і втомленим. Темні кола, що залягли під мигдалеподібними зеленими очима, псували її молочно-білу шкіру.

— Люба, щось сталося?

У голосі матері звучала легка тривога. Так часто буває з батьками, які люблять своїх дітей. Вони ніби відчувають усе задовго до того, як їм скажуть правду.

— Усе гаразд, мені просто треба буде поговорити з батьком, коли він повернеться.

Елізабет спритно взяла сільський пиріг, що приголомшливо пахнув тушкованим м’ясом та овочами, а також вустерський соус, який зазвичай подають до нього. Їй не хотілося турбувати матір фінансовими питаннями, а тому найкращий спосіб уникнути розмови — зайняти її чимось іншим.

— Ви ж знаєте, як я втомлююся у міс Хілл. А сьогодні вона без кінця повторювала, як для неї важливий завтрашній пікнік. Довелося приміряти близько десятка суконь, а їй вони всі не подобалися. Сказала, що погладшала щонайменше на сім фунтів і тому всі сукні тепер сидять на ній жахливо. – Елізабет хихикнула, ставлячи посуд з їжею на стіл. – Звісно, вона не погладшала. Просто на пікніку, як кажуть, буде кілька юних лордів. Ось вона й хоче показати себе в найкращому світлі.