«Ох… Середа.
Не буду брехати, я її дуже чекала.
Пам’ятаю, як минулого року Саша дзвонила і казала, щоб і підібрала собі якийсь гарний образ для зустрічі з ним, а я тоді відповіла, що в цьому немає сенсу, бо він одружений. А для сьогоднішньої поїздки до студії, я ще за два дні до цього почала задумуватися, що я одягну.
Отже, і справді, час перестати себе обманювати… Роббі мені дуже подобається.»
- Ти вже зібралася? – за моєю спиною, у дзеркалі, я побачила Віктора.
- Так. Зараз ще тільки вії підмалюю і все. – я взяла туш, та за хвилину, вже повністю готова, піднялася з-за туалетного столика.
- Оу… Така гарна… - застиг чоловік. – Але чи не занадто це плаття тебе обтягує?
- Ти жартуєш? Я в ньому скільки раз ходила на роботу, і ти і слова не сказав, а тепер воно мене обтягує?
- Та я ж… А не занадто нарядно ти одягнулася?
- Просте, звичайне, однотонне плаття, нічого такого, без прикрас і цього всього. Але мені приємно, що ти мене ревнуєш, але не перегинай. – я підійшла і поцілувала його.
- А може ми трошки запізнимося? – прижавши мене до себе сказав чоловік.
- Я думаю це буде не гарно з нашого боку. Дуже не гарно. Плюс, що буде з моєю зачіскою та макіяжем?
- Ну добре. Ти права. – він відпустив мене. – Тоді виходимо.
- Виходимо.
***
- Добрий ранок! – сказала я коли ми зайшли в студію, де відбувалася репетиція.
- Добрий ранок! – ніби робот, беземоційно сказав Віктор.
- Добрий ранок! – радісно відповів Роббі. – Я дуже радий вас бачити.
- Взаємно. – посміхнулася я.
- Давай я допоможу тобі зняти пальто. – підійшов з-заду Еванс.
- Дякую. – відповіла я.
- Я і сам би допоміг своїй дівчині. – сказав чоловік.
- Віктор… - сердито подивилася я на нього.
- Вибачте. Це в мене просто настрій не дуже…
- Та буває. – мило посміхнувся співак, а тоді все ж допомігши зняти мені верхній одяг, повісив його на вішалку. – Вау… - прозвучало з його губ, коли він повернувся до мене.
- Що? – запитала я.
- Ти дуже гарна. Тобі це плаття дуже личить… - не зводячи з мене погляду сказав музикант.
- Дякую. – відповіла я посміхаючись.
- Якщо вже всі зібралися, то може будемо розпочинати? – досі не в гуморі сказав Віктор.
- Так. І справді. – підтримав Еванс. – А ти Аліса, можеш сісти на он тому диванчику, якщо хочеш.
Розпочалася репетиція.
Концерт планувався не просто як виступ Роббі, а ще й із невеликим оркестром, і це різноманіття музичних інструментів робили його пісні ще більш цікавішими.
А сам музикант як завжди був таким шикарним, хоч цього разу на ньому були звичайні джинси, біла футболка і спортивний светр.
Я знову не могла відвести очей, від нього, хіба що коли він сам переводив погляд на мене. Тоді я почервонівши, вдавала, що розглядаю приміщення. Один раз, він навіть засміявся через це.
А Віктор, своїм поглядом рвав і метав усе навкруги. І я це розумію…
«Я найгірша людина у цілому світі.» - подумки казала я собі, але нічого не могла зробити із собою. Це виходило якось само собою…
- Давайте зробимо невелику перерву. – запропонував згодом Еванс.
Всі підтримали цю ідею, та відклавши свої музичні інструменти, розійшлися хто куди.
- Ну що скажеш? – підійшов до мене Роббі.
- Та це прекрасно! Пісні просто неймовірні і так і викликають новорічний настрій. Все так як я і люблю. Ще б зараз сюди мандарин або якоїсь запашної випічки і кави з корицею… - замріяно говорила я.
- Так давайте тоді сходимо купимо. Все одно треба що-небудь перекусити. – запропонував Еванс.
- Ні. Дякую. Я не голодний. – пробурчав Віктор.
- А я за. Я зголодніла. – сказала я.
- То тоді Віктор нас тут почекає, а ми з тобою прогуляємося.
- Так. Я краще тут посиджу. На вулиці холодно і я не в гуморі, щоб кудись іти.
- Ти впевнений? – запитала я.
- Впевнений. – твердо відповів той.
- Тоді ми скоро повернемося. – сказала я, і поцілувавши його в щоку, взялася одягати пальто.
Згодом я і Роббі вийшли, а Віктор сів на диванчик, а тоді зрозумівши яку помилку він зробив, взявся за голову і сам до себе промовив:
- Ідіот! Для чого я їм дозволив вдвох, на одинці, піти…
***
На вулиці все продовжував іти сніг.
- Гарно сьогодні на вулиці. – сказав Роббі, коли ми вийшли з приміщення.
- Дуже гарно. Так як і завжди зимою. – я оглянулася довкола. - Ніколи не перестану повторювати, що це найдивовижніша і найчарівніша пора року. Можливо, це трохи по дитячому, але, дивлячись на це все, так і хочеться вірити в якось Діда Мороза чи Санта Клауса.