Розділ 5

Ми під’їхали до кав’ярні, вийшли із машини.

На вулиці було морозно, але як же ж гарно!

Звідкись чулася новорічна музика. Все так сяяло від прикрас та гірлянд.

- Краса… - захоплено промовила я.

- Не заставляй мене провіряти твій пульс. – сказала Саша.

- От ти знову за своє.

- Ага. Люблю тебе дражнити. – хитро посміхалася вона.

- Ну все. Тримайся! – вигукнула я, а тоді кинула у неї сніжкою.

- Ах ти ж! – те саме зробила і вона.

- Дівчата! Дівчата! Зупиніться! Вам же не по 5 років. І ми спізнимося. – намагався нас зупинити Віктор, а я і в нього швирнула  снігом, на що він ніяк не відреагував, а просто струсив з себе сніг, і продовжив нас заспокоювати. – Аліса, будь ласка!

- Ну добре, добре… - захекано сказала я.

- Зануда ти, Вітя! – вигукнула Саша.

- Не називай мене Вітя. Знаєш же ж, я цього не люблю.

- Знаю, тому й сказала так.

- Ну годі вам. Ми прийшли відпочивати. Тому, будь ласка, не псуйте вечір. Пішли краще погріємося і вип’ємо кави. – сказала я, а тоді різко зупинилася і задумалася, промовляючи сама до себе. – Сніжки і це « Погрітися і випити кави»… Господи, я в якусь часову петлю потрапила, чи що…

- Ти щось казала? – звернувся до мене Віктор.

- Ні. Це я пісню наспівувала.

Ми втрьох зайшли, так би мовити у нашу кав’ярню, зняли верхній одяг, і чоловік пішов до барної стійки, щоб підтвердити бронь, а ми з Сашою чекали його.

Я обдивилася все навкруги.

Тут як завжди панувала прекрасна атмосфера.

- Вже все прикрасили до новорічних свят. – сказала я.

- Так. І вийшло дуже гарно. – відповіла подруга.

- Ага… - я декілька секунд замовкла, а тоді продовжила. – Слухай у тебе немає якогось дивного відчуття відносно сьогоднішнього дня?

- Ні… А має бути? – з нерозумінням глянула на мене вона.

- Та… Не знаю… З самого ранку у мене в середині щось відбувається… Таке відчуття, що щось має статися. І плюс до того сьогоднішній день мені все більше і більше нагадує події минулого року. Все майже так само як було тоді.

- Коли тоді?

- Ну тоді коли ми були на виступі Роббі. І день той самий – дванадцяте грудня.

- От в чому справа… - посміхнулася подруга.

- Ну сама подумай. Сьогодні зранку випало багато снігу, я тебе запросила прогулятися, ну майже прогулятися, потім сніжки і… коротше кажучи, дивно це все.

- Це ти дивна, а особливо те, що ти на скільки докладно запам’ятала цей день.

- Забуть! Напевно, просто здалося…

- Аліса… Скажи, а ти впевнена, що ти хочеш бути з «ВІКТОРОМ». – перекривила вона чоловіка.

- Що за запитання?

- Ти не думала, що він… Як би це сказати… Вибач, що я це кажу, але хто як не я. Ем… Ти не думала, що він не та людина, яка підходить для тебе…

- Що ти таке говориш?

- Просто, мені здається, що ти не щаслива з ним. Він постійно якось ніби обмежує тебе, такий весь правильний і нудний… І взагалі, не дарма ти досі так яскраво пам’ятаєш про Роббі. Ти не думаєш, що Віктор – це просто спосіб не думати про Еванса?

- Та ти напевно жартуєш… Який Роббі? Хоч одне слово за нього я тобі сказала за весь цей час? В котре тобі повторюю – тільки музика! І все закрили тему!

- Гаразд. Я думаю, ти все одно підсвідомо знаєш, що я права, і коли-небудь ти це все таки зрозумієш.

Я нічого не сказала, а просто відвернулася від неї. І як раз тоді побачила як Віктор жестом показує, щоб ми підходили.

- Віктор кличе. – сказала я.

- Тоді ідемо. Не будемо заставляти «ВІКТОРА» чекати. – знову перекривила вона його.

- Саш, я бачу, що він тобі не зовсім подобається, але, будь ласка, хоча б намагайся з ним нормально спілкуватися.

- Гаразд. Але чесне слово, коли-небудь ти все таки зрозумієш, що він не твоя людина. Головне, щоб не було пізно.

Ми підійшли до нашого місця.

На столі вже стояли дві тарілки з круасаном з шоколадом і два капучіно, а також чашка американо для Віктора.

- Я надіюся, ви не проти, що я за вас зробив замовлення. Сподіваюся вам сподобається. Ти ж любиш круасан з шоколадом? – звернувся до мене чоловік.

Я трохи розгубилася, побачивши те, що стояло на столі.

Завжди коли я ходила в кав’ярню з своїм хлопцем, то замовляла капучіно та якийсь тортик, а круасан тільки тоді коли сама сюди приходила.

Так я знаю що це і справді дивно. Але нічого такого, я просто ностальгувала за тим прекрасним вечором, за музикою та емоціями, які тоді отримала.