місячназмова.doc4

Фло перечитала кілька разів звіт it-щурів про оновлення Фуфа. Сухе, залежале есе на тему "ні, цього йому теж не можна казати, Фло". Файл був електронний, але їй усе одно вдалося вловити запах обісцяного дідового матраца.
"Маленькі, пузаті падальники. Столові щури" - вона чхнула і витерла мокрий ніс рукавом. - "Мозочкоїдні гризуни".

"Те їм не так, це їм не так" - Сидячі на унітазі зі спущеними спортивками, згорбившись від холоду, Фло обхватила себе руками. - А може, поваритеся в цьому лайні разом зі мною? Ні? Та пішли ви!

- Фло, якого чорта? - оживає Фуф. Його голос долинає зі спальні, з динаміка біля вимикача. - Моє замовлення мали доставити годину тому, - пищить він невдоволено.

- заткнись, - грубо обриває його Фло.
- що?
- закрийся, я думаю.
- про що?
- поковирятися в тобі викруткою чи розкласти як Lego.

Учора їй здавалося, що вона трохи застудилася. Так, температура точно підвищилася, і так, у якийсь момент тіло морозило, але пізніше, вночі, стало краще. Напевно, подіяли ліки.
А що тепер? Вона прокинулася вся в поту, мов загнаний кінь, отямилася так різко, ніби до грудей приклали дефібрилятор або вкололи величезну дозу адреналіну.
Слідом розболілася голова, почало викручувати кістки. Вперше за довгий час вона відчула фізіологічне втілення слова "розвалюха".

"Жесть" - майнуло в голові.

Почулися кроки, швидкі, дрібні, дитячі - чергова імітація Фуфа - і дзвінок, вже справжній. Він громом прокотився по всьому дому і вправно обірвав одну з нервових струн Фло. Можливо, останню. Ту саму, що відповідала за здатність мислити тверезо.
Вона миттю зірвалася з унітаза, натягла спортивки і побігла до дверей.

Та було вже пізно. З динаміків долинув скрегіт ключа в замковій щілині. Звісно, у них не було ні замка, ні ключа, але цьому засранцю шалено подобалося таке витворяти.
Фло завмерла посеред кімнати, вдивляючись у темряву коридору. Її вертикально прорізала тонка смуга світла між дверною луткою і самими дверима.

Хвилина, друга - ніхто не увійшов. Фло інтуїтивно видихнула, серце пригальмувало, тіло розслабилося, 

Ну ж бо, тягни її сюди, - прошепотів Фуф.

Вона ще раз прислухалася - краще перебдіти ніж недобдіти - та не почувши нічого окрім гулу машини, що від'їжджала, подивилася прямісінько в камерне око Фуфа. 

 - ти взагалі можеш уявити щось подібне? Смердючка, постукав у двері й утік! Всевидючий малюк Ісусик, він точно навалив нам на ґанок! Піди подивися, Фло, - роздратовано скомандував Фуф. - А я залишу їм незабутнє послання. Ім'я? Во-ню-чка. Вчасно? Чорта з два! Оцінка? Дайте подумати... нуль... нуль... нуль-нуль...

 - ти що твориш?! - Злісно завила Фло.
Фуф не встиг відповісти, бо вона одразу продовжила холодно і твердо: 
- зовсім здурів! Готовий впустити до нас будь-кого! Давай-но домовимося, паршивцю, наш дім - наше бомбосховище - наша цитадель. Вхід лише за рецептом. Для особливо особливих. З діамантовими обладунками і свіжозвареним магічним зіллям у сумці. Зрозумів?
- ти говориш загадками.
- не відчиняй двері чужим!
- о, ти про це.
- так! Так, я про це!
- зберіг.
- супер!

- То ти забереш те, що нам притягли з годинним запізненням, чи почекаємо, поки сир апне левел і перетвориться на сир з пліснявою? - Іронічно запитує Фуф.

Фло вискочує за двері, хапає картонну коробку і миттю повертається назад.

- я повторю ще раз: ми не придорожній мотель.
- ну, простирадла в нас точно свіжіші.
- ніколи-ніколи не відчиняй без дозволу.
- так-так, ти подивишся?

Фло недовірливо кидає поглядом на коробку біля ніг.
"Чисто теоретично там не може бути абсолютно нічого, що могло б мені зашкодити. Вірно?"

Вона згинається навпіл, лодоні втиснуті в боки, ноги - на ширині плечей, погляд сфокусований на одному-єдиному предметі, який чомусь зовсім не викликав довіри.

- мені потрібні ножиці.

Фло знаходить їх у шухляді поруч зі столовими приборами і кількома ножами. 
За хвилину вона знову опиняється біля коробки, а ще за одну вже розпорює її паперове черево.

Прикраси. Вона не надто дивується - до сніжного туру Санти залишалося всього три тижні. Просто їй і на думку не спадало, що Фуф міг чекати свят так заздалегідь - пекти печиво і кип'ятити молоко.

Два маленькі стікери: на першому - райдужний єдиноріг-поні , на другому - рум'яний Санта-скуф.
Плед - м'який, не більше метра завдовжки й завширшки - усипаний різдвяним печивом і подарунковими коробками з бантиками. 
Листовий чай з шматочками фруктів.
Набір відлюдника - салямі, сир і багет.

- ну ж бо, знайшла?
- конкретніше.
- стікери. Я віддав за них цілих сорок фунфів і п'ятдесят дев'ять пеніфло.
- і куди їх?
- що значить куди? На мої рум'яні боки, приправлені турецькими спеціями, - Фуф голосно видихає. - Їх треба наклеїти на телефон. Поруч із літаючою тарілкою.
- а!

Фло випрямляється. Робить кілька кроків ліворуч, перевалюється через спинку дивана, простягає руку й хапає телефон.
Вона перевертає його, вдивляється в летючу тарілку: пласка, сіра, посередині кілька круглих віконець - просто точки, зверху довга антена. Їй чомусь здається, що якби ця тарілка опинилася в неї над головою, звук її польоту був би накшталт гидкого - вж-жж-жж.

Фло приклеює поруч із дзижчащим невпізнаним комаром - ДНК - райдужного однорогого єдинорога, а над ним Санту-скуфа.
Виходить дивна послідовність, ребус: Санта-скуф на дзижчащій тарілці, антена якої впирається йому в дупу, повертається на Північний полюс. Тягнуть його бренне товстозаде тіло туди не олені, а один-єдиний райдужний єдиноріг-поні .

- мило, - констатує Фло.
- дай подивитися, - несподівано просить Фуф.

Фло стає просто над камерою, прикрученою до стелі, задирає руку з телефоном угору. 👀

- бачиш?
- так. Так, просто чудово.
- супер.